Розділ 19

Ранок для мене не настав, бо прокинувся я майже о чотирнадцятій годині. Знаєте, інколи в житті буває таке відчуття, коли від одних тільки роздумів ти опиняєшся більш п’яним і втомленим, більш розбитим, чим навіть після тижневих запоїв. Я лежав у своєму ліжку, голова гуділа, а у вухах пищало. Уже післязавтра я матиму можливість поговорити з дружиною, тоді й, можливо, у мене вийде прийняти бодай якесь рішення.

Різке гудіння телефону на підлозі вирвало мене з лісу думок, і я, нахилившись, подивився, хто телефонує. Це був Олексій, який пішов учора на такій ноті, що залишив після себе цілковите спустошення. Я певний час вирішував, чи варто брати слухавку.

— Так, — сказав я, нарешті наважившись відповісти.

— Максе, чуєш? — Олексій шепотів.

— Так.

— Тобі треба поспішити з твоїм рішенням. Я почув сьогодні розмову, яку не мав чути, усе дуже погано, — навіть через шепіт було зрозуміло, як тремтить чи то голос Олексія, чи то він сам.

— Ти про що?

— Вони не просто так хочуть відправити Аню до лікарні. Там якась мамина знайома працює, вона хоче потім добитися, щоби забрати Аню на опіку. Вона зробить із неї овоч спочатку там, у лікарні, а вдома взагалі знищить її. Вона прямо так і сказала, що Аня ніколи вже не зможе прийти до тями.

У мене знову засвистіло у вухах, мабуть піднявся тиск. Я трухонув головою і спробував усвідомити зараз те, що казав Олексій.

— Ти чуєш? — пролунав голос мого шурина.

— Так, так, просто не знаю, що з цим робити.

— Суд уже скоро, і якщо ти до того часу нічого з Дмитром не вирішиш, тоді я не зможу засвідчити. Аня стане їхньою жертвою так само, як і Оля. Ти готовий віддати їм ще й дружину?

— Ти вчора сам казав, що достеменно нічого не відомо! — просичав я зі злістю в слухавку.

— Вчора й не було, — відрізав Олексій. — Але ця розмова, вони говорили про злочин, я не міг переплутати.

Я поклав слухавку й впав на подушку з гусячого пір’я, та м’яко прийняла мою голову. Важко видихнувши, я почав наспіх думати, як можна вирішити питання з Дмитром. До суду залишалося приблизно три тижні, проте треба буде передчасно зустрітися з прокурором, а також найняти власного адвоката, щоби розробити стратегію та перехилити ваги суду на свій бік. Це необхідно бодай для того, аби ми виграли час і суд прийняв нові докази й показання Олексія. Щоби почалося додаткове розслідування, пошук правди, так би мовити. Але Надія Степанівна ніколи не визнає своєї провини, поки є Дмитро, вони лиш разом будуть стверджувати, що Олексій бреше. Але якщо умови будуть рівні, а Дмитро кудись зникне, тоді це дійсно буде виглядати підозріло для суду. Загалом я і гадки не мав, як суд, чи прокурор, чи навіть ми, зрештою, доведемо, що Надія Степанівна причетна, бо Аня нічого не пам’ятає. Але якщо вийде довести, що вона була там тієї ночі — це вже буде початок. Залишилося вирішити проблему з Дмитром.

Я не вірив, що він причетний до вбивства. Судячи зі слів Олексія він приїхав забрати матір і Аню, тож, він міг і не знати, що там трапилось. До того ж, будучи слухняним «рабом» своєї маман, він міг навіть не ставити зайвих питань. То можна вважати його причетним? Ну, його точно можна вважати спільником Надії Степанівни, бо де вона, там і він.

Мій телефон знову завібрував, я перехилився і взяв його, дзвонив Олексій.

— Не кидай слухавку, у мене обмаль часу, — почув я знайомий шепіт. — Ми маємо врятувати Аню.

— Може спочатку треба з нею поговорити? — спитав я.

— Якщо в тебе вийде. Бо Максе, я впевнений, що вони мають стосунок до того, що з нею сталось у в’язниці. Тобі треба щось із цим зробити, зрештою, це твою родину вони вбивають.

— Льоша, я розберусь, — процідив я крізь зуби й знову кинув слухавку.

Через пів хвилини прийшло смс, від того таки ж Олексія.

О:

Якщо Дмитро буде тут і він буде живим, то в мене просто немає шансів, щоби допомогти тобі. Пробач.

От сраний псих, подумав я й згадав, як Льоша гамселив того типа в підворотні. Такому палець до рота не клади, по лікоть відкусить, як то кажуть. Поставивши телефон на режим літаку, я, зрештою, зібрався на кухню, щоби чогось пожувати. Іра цілий день намагалась із мене витягнути бодай якусь інформацію, проте я вперто її ігнорував. Звісно, вибачався, але поділитися тим, що дізнався, поки не міг. Тим більш, коли на мене тиснув Олексій, зі своєю ідеєю фікс, щоби я з якогось дива порішив його старшого брата. Загалом день видався напруженим, і мені хотілося розслабитись, проте я гнав від себе думки про алкоголь, бо боявся, що в моїй ситуації дуже легко стати залежним. Проте мені треба було забрати машину, яку я вчора залишив біля бару, тож, зібравшись, я сів на автобус і поїхав до центру. Після чого, трохи пройшовшись пішки, я опинився біля своєї сонати. Праворуч, у дворі, світилася маленька вивіска бару. Я знову відчув, як тиснуть думки про проклятущу сімейку моєї жінки, і вирішив, що мозок таки заслужив на відпочинок.

Пити наодинці завжди здавалося мені ознакою або алкоголізму, або депресії. Що ж, у моєму становищі мене навряд чи хтось засудить. Тож, замовивши пляшку коньяку й тарілочку закуски, у вигляді нарізаного лимончику й ковбаси, я сів у кутку й почав запивати своє горе. У своєму житті я лише кілька разів пив чистий, як говорять, алкоголь, без домішків у вигляді соку чи коли. Бо зазвичай випивка була для мене нечисленною частиною відпочинку чи веселощів. Проте зараз я горював, до того ж сам, тому мені не хотілося сприймати це, як щось хороше. Це була вимушена міра, несмачна й гірка на смак, як і моє життя. Коли пляшка була вже на третину порожня, я відчував значну полегкість у тілі й, найголовніше, в голові, як раптом трапилось те, чого я точно не очікував. У бар, у супроводі двох таких самих дебелих чолов’яг увійшов Дмитро. Вони сіли за столик біля самої барної стійки, а через хвилину в них уже стояла велика пляшка горілки, три рюмки і якась закусь. Я сповнився гнівом до цього чоловіка, сповнився ненавистю до брата моєї жінки, який знав правду й приховував її. Який допоміг усе обставити так, що моя дружина зараз сиділа у в’язниці, а його маман вдома в’язала якісь тупорилі шкарпетки. А він, мудак такий, сидить зі своїми бидлуватими друзями й квасить, травить анекдоти й гиготить огидним утробним сміхом на весь бар.