Розділ 6

Кредит на житло став для нас одночасно і благословенням і прокляттям. Ну не вистачало мені моєї звичайної платні, щоби покривати й дитину, і банк, і комуналку, і продукти. Я тоді працював у маркетинговій компанії, розробляв знижки для кафе. Платили непогано, але однаково мало, з огляду на постійне зростання цін і падіння гривні. Тож мені довелося братися за посаду заступника керівника, що давала більше можливостей у фінансовому плані, але й більше роботи. Необхідність їздити всією країною, особисто домовляючись із власниками бізнесу про умови сертифікатів, контроль місцевих офісів нашої компанії та допомога у вдалому запуску системи знижок. Усе це займало плюс-мінус тиждень, і таких поїздок за кошт компанії мені треба було зробити в місяць мінімум дві. Платили подвійну платню, тож впоратись із ремонтом в усій квартирі й найважчим підгузковим періодом я зумів. Наша оселя тепер розташовувалась у новобудові у свіжому кварталі на околиці міста. Новий житловий комплекс був до пуття не заселений, умовою підрядника до запуску всіх систем — води, опалення, електрики — був продаж не менш ніж половини квартир. Ми оформлювали кредит у час, коли вже все функціонувало, проте квартира була просто порожньою коробкою із сірими стінами. Довелося позичати велику суму по всіх знайомих, аби зробити ремонт. На сьомому поверсі ми жили майже самі, в іншому крилі мешкало ще дві сім’ї, але то було на такій відстані довжелезного коридору, що бачилися ми дуже рідко. Заселені були здебільшого перші п’ять поверхів, а також інші під’їзди, вікна квартир у яких виходили на сосновий ліс. Наші ж були спрямовані в середину двору, тому ця частина будинку вважалася менш популярною, але більш дешевою одночасно. Упродовж тих років, що ми тут жили, люди поступово заселяли перші поверхи, але в нас нових сусідів не з’явилось.

Оля завжди зустрічала мене з відряджень інакше, ніж після звичайного робочого дня. Коли я повертався, а їй було вже три рочки, у нас з’явився певний ритуал — вона власноруч відчиняє мені двері й дає зайти до квартири, потім стоїть на місці, тупцяє ніжками й чекає, коли я, нарешті, візьму її на руки.

Відрядження трохи затягнулось, я був в Одеській області замість одного тижня майже два. Тому купив Ані невеликий букет рожевих кущових троянд, які вона полюбляла, а Олі маленького іграшкового зайчика.

Дзвінок, чую тупотіння Олі, сміх, замок двічі клацає, після чого двері відчиняються. На порозі стоїть моя заспана донечка, була тільки дев’ята тридцять ранку, субота, тож мої дівчата тільки прокинулись. На Олі була персикового кольору піжама, рожеві м’які капці із собачими мордочками на носках, а курчаве волосся дивилося в усі боки. Правицею вона терла оченята, а в лівій руці тримала ляльку. Притиснувши іграшку до себе, Оля позіхнула, демонструючи білосніжні зубки, немов маленьке левеня. Наш коридор протягувався рівно на два метри вперед, ліворуч були, по порядку, спочатку дверцята до туалету, потім до ванної кімнати, слідом був поворот на кухню, прямо розташувалася гостьова, а з гостьової вже вели двері в нашу спальню і в дитячу кімнату. Аня стояла трохи позаду Олі, вона обперлась плечем на стіну й позіхнула слідом за донькою. На ній теж була персикова піжама, це був сімейний комплект, який вона замовила в інтернеті. Дві персикові для дівчат і одна м’ятно-зелена для мене. Моя дружина на силу намагалася поправити розкуйовджене волосся, хоча, як на мене, це їй личило більше за будь-яку зачіску.

— Нарешті, — сказала Аня без усмішки, але й без докору. — Думала цього разу ти вже пропишешся в тій Одесі.

Аня не любила моїх відряджень. Вона, звісно, не протестувала, адже це був єдиний дохід, але останнім часом їй дуже не подобалось, що мені доводиться постійно кататись.

Я промовчав, лише усміхнувся і стиснув губи, усією своєю фізіономією демонструючи вибачення. Нахилившись, простягнув руки до Олі, і вона радісно стрибнула в мої обійми. Далі підвівся, притискаючи доньку до себе, і вона одразу почала щось белькотіти мені на вухо, поки я скидав кросівки з втомлених ніг.

— Веикий веикий инозавл, плата, — сказала Оля.

Я подивився на Аню, поглядом благаючи пояснити, що ж такого сказала донька, після чого підійшов до дружини й, поцілувавши її в губи, простягнув букет.

— Динозавр наснився, — сказала Аня і нарешті усміхнулась.- Дякую, — додала вона й поцілувала мене у відповідь.

— Динозавр? — спитав я в Олі, і вона енергійно закивала. — А я зустрів тільки кролика, шляхом додому, — сказав я і продемонстрував іграшку доньці.

Оля захоплено схопила м’яке кроленя, впустивши ляльку на підлогу, після чого зачаровано обняла нового мешканця.

Ми разом поснідали, Аня приготувала смажені яйця з овочами й курячою грудкою, після чого Оля почала вимагати ранкові мультики. Дружина увімкнула телевізор, там йшло щось про дівчинку з маленькою мавпою в черевиках, що бігала джунглями. Вмостившись на дивані в гостинній, ми, сповненими любов’ю очима, дивилися на доньку. Канапа стояла в куту кімнати біля великого вікна, на стіні навпроти розташувався телевізор, а всередині на м’якому величезному мішку для сидіння розвалилась Оля з кроликом у руках. Вона лежала на животі, розмахувала ніжками і стежила за подіями в мультфільмі.

— Тільки не довго, — сказав я, але відповіді не отримав. — Як ти? — спитав, повернувшись до Ані.

Дружина притислася ближче, торкнувшися волоссям моєї щоки. Від Ані пахло так само, як під час нашої першої зустрічі — солодкою ватою — у мене аж слина почала виділятись, тому я ще раз поцілував її. М’яке й тепле тіло в одній піжамі лежало в моїх обіймах, я відчував кожен її бугорець, кожну ділянку, від чого на душі розтікалося щось дуже гаряче, наче на груди розлили чашку із чаєм.