Розділ 2

Це був звичайний вечір, ми з Михасем, моїм кращим другом, прогулювалися центральним майданом і шукали, з ким познайомитись. Це було так давно, що я вже й не впевнений, чи було то реальне життя, чи просто нав’язані мені спогади, наче в комп’ютерній грі. Бо, здається, наче я завжди сидів тут, у кімнаті в квартирі моєї сестри, оплакуючи рідну доньку. Але тоді все було інакше, серпневе сонце потроху сідало, тіні на землі видовжились, а дітвора, що мочила ноги у фонтані, почала збиратися додому. Майдан був великим і просторим, кілька фонтанів, прямокутні клумби з півоніями, біля них старенькі, але свіжопофарбовані лавки. На задньому фоні красувався величезний палац дозвілля з білими могутніми колонами, наче зі стародавньої Греції. Повітря тоді пахло якось інакше, точно вже не згадаю, але запах дійсно був інший. Думаю, ви й самі це помічали, коли якось виходиш на вулицю і раптом відчуваєш, що пахне як тоді, як давно-давно, коли ви були молодші й веселіші. Ми це помічаємо лише в такі моменти, коли відчуваємо давно забуті запахи, тоді нас переносить на мить у ті часи, де все було інакше. Так от ми з Михасем блукали в пошуках компанії, на лавці біля клумби з густими заростями червоних квітів сиділи двоє дівчат. У руках одна тримала зірваний бутон півонії і пестила його пелюстки пальцями. Вона була висока, це було видно навіть, коли дівчина сиділа, особливо на фоні її мініатюрної подруги. Світле волосся спадало на плечі, та було помітно, що це не її рідний колір. Локони старанно вирівняні, але однаково були такі пухнасті, що я міг заприсягнутись, що в неї кучері. Тонкі вуста витягнулись у милій усмішці, а маленький, проте гострий ніс помітно наїжачився, коли вона примружилася, щоби краще нас розгледіти. Її подруга була протилежністю - темноволоса, невисока й пухкенька, наче свіжеспечена булка. Округле обличчя блищало, а моцний ніс, схожий на картоплину, займав рівно центр обличчя. Не знаю, чи вдало я передав зовнішність останньої дівчини, проте скажу, що вона була доволі симпатична, а особливо для мого друга, який полюбляв якраз таки пишних дівчат. Проте, ми не наважилися підійти одразу, тож вирішили пройти повз дівчат і добряче обдумати план знайомства. Нам було по дев’ятнадцять років, ми кожен раз старалися вигадувати щось цікаве, тому, інколи це займало більше часу, ніж у інших.

— Круті сідниці, — сказала висока дівчина й засміялась, коли ми пройшли повз.

Її сміх підхопила подруга, вони почали заливатись, після чого ми розвернулися й підійшли до них.

— Хочеш помацати? — спитав я і всміхнувся у відповідь.

— Почекай, може вони це мені, — Михась поклав руку мені на плече й повернувся до дівчат боком. — Ну що, кому це адресувалось?

Мій друг, чорнявий, як і я, проте трохи нижчий і кремезніший за мене, нахилився і вип’яв п’яту точку.

— Обом, — сказала пухкенька дівчинка.

— Макс, — простягнув я руку спочатку високій, щоби одразу показати, хто мене зацікавив.

— Михайло, — повторив мої дії мій друг, тільки вже з іншою дівчиною.

— Сідайте, — запросила білявка й посунулась. — Я Аня, це Катя.

Ми вмостилися по різні боки від дівчат, від Ані пахло цукровою ватою, ніколи не забуду цей запах. Це був запах її шкіри, її волосся. Так її шия пахла вранці, і так її груди пахли після душу. Можливо комусь цей запах здавався чимось іншим, нагадував щось своє, та для мене то завжди була солодка вата.

— Це тобі, — Аня простягнула мені бутон півонію, я взяв квітку і притиснувся носом.

— Який смачний аромат, — сказав я і потім нахилився ближче до дівчини. — А, хоча це від тебе.

Ганна подарувала мені свою чарівну усмішку, після чого розмова пішла так природно, наче ми були давно знайомі. Наш мозок дивовижно влаштований, я погано пам’ятаю, про що ми тоді говорили, проте досконало відчуваю емоції, які спонукали мене до дій. Усе було дуже швидко, як на мене, бо через годину теревеньок ми вже вирушили гуляти нічним містом. І під час прогулянки я постійно брав Аню за руку, то щоби перейти через дорогу, то щоби подолати якусь перешкоду у вигляді бордюру. Дівчина відповідала взаємністю, її тепла долоня стискала мою, від чого я відчував, як серце прискорює свій темп, наче під час пробіжки. Михась із Катею тупотіли десь позаду, не встигаючи за нами, та ми мало про них згадували.

Дівчата жили на іншому кінці міста, то був далекий район із приватним сектором, до якого ми точно йшли понад дві години. Ви не подумайте, Аня не була з тих, хто одразу б запросив до себе на ніч. Та і для мене за три години спілкування вона не перетворилась у дівчину для сексу, аж ніяк. Мене почало тягнути до неї, як до особистості, бо кожне її слово тоді нагадувало, які жінки бувають дивовижні. Вона була розумна, дотепна, приємна, мила, і ще тисяча епітетів не опишуть ніколи, наскільки я захопився.

Стара бетонна зупинка з дерев’яною лавкою під дірявим дахом стала притулком для нашої компанії наприкінці прогулянки. Нам не хотілося розходитись, не дивлячись навіть на те, що вже була третя ночі. Михась сидів ліворуч і обнімався із Катею, про щось шепочучись, Аня ж лягла мені на коліна так, що я дивився на її обличчя згори. Я торкався її шкіри, гладив волосся, ми не відривали очей один від одного, аж раптом почули звук, з яким зазвичай хтось завзято поїдає домашні вареники. Повільно обернувшись, я побачив, що Катя цілує мого друга, усівшись на ньому і притискаючись до нього стегнами. Ми з Анею переглянулись, усмішка синхронно пробігла нашими обличчями, після чого я нахилився до неї. Наші вуста доторкнулись, запах цукрової вати вдарив мене в обличчя, але смак її губ… Ні, якщо й аромат можна було із чимось порівняти, то на смак вона була унікальна, її вуста були одночасно й солоні й солодкі, такі м’які й такі ніжні. Наш поцілунок не можна було ніяк поставити в один ряд із тим пожиранням, яке відбувалося по-сусідству з нами, то був прояв чогось вищого, як ми потім казали — прояв любові з першого погляду, що сколихнула нас.