Ознайомлення

— Ти коли небудь чула про провідників? 

— Провідників? Тих що в потязі чи що? 

— Та ні. Про тих, хто наші душі після смерті переправляють куди треба.

— Шо? Ти знову в цю релігію пішла? Я ж тобі казала, релігія, містика і таке подібне, це просто тупість для наївних. І тих хто хоче вірити аби в що.

— А раптом? 

— Раптом що? Існує Рай і Пекло? Бог. Диявол. Душі і янголи? Ти що взагалі? Ти хочаб себе чуєш взагалі?

— я чую себе. І так. А раптом це все існує, але не так як нам це показують чи розповідають!? Раптом все інакше але воно є!?

— Ти взагалі вже з розуму зійшла? Заспокойся інакше я просто піду

А що як і справді. А раптом? А раптом все ж таки щось воно таке і є? Але не так як це все показують чи розповідають? Раптом є той світ? Раптом не темрява тебе чекає? І провідники. Хто це взагалі? Це ті. Хто достатньо настраждався. Але пішов із життя раніше ніж було йому написано. Часто такі люди стають тими, хто зустрічає тебе в найтяжчий та найстрашніший момент, та відводить тебе туди, де тепер, твоє місце. 

— Ері! Нарешті знайшов! Де ти постійно зникаєш? Кожного разу як я тебе шукаю тебе немає

Чоловік на вид років 27, високий зростом близько 186 сантиметрів, смуглявий, широкоплечий, завжди з ідеальною зачіскою, темне волосся зачесане назад, очі неймовірно красиві, зелені. Посмішка яскрава, ідеальна. Форма обличчя приємна, ідеальна лінія щелепи. Взагалі про таких як він кажуть ідеальний. Красивий, високий, доглянутий, ввічливий та привітливий. Дуже красиві та чоловічні риси обличчя. Але ці вуса. Ці гусарські вуса. Жах. Темні не довгі, але їх тоненькі кінці підкручені доверху. І це все псує. Це виглядає дуже по дурному. Але його позитив, яскрава посмішка, добрі та щирі очі. І як людина, з настільки тяжким життям як в нього, може залишатись настільки щасливою та позитивною. Він вже на пам'ятає свою минуле. Та воно й не важливе. Зараз він провідник. Вже років 5 як він тут. Після третього року він забув минуле та минуле життя. Провідники через два чи три роки забувають минуле. І живуть нове життя, вже в цьому місці.

— І тобі привіт. Якщо ти забув, люди вітаються при зустрічі. А де я можу бути? Ну наприклад вдома, або на роботі. Ти ж знаєш. Я живу дуже однотипно. Та як ти любиш казати. Нецікаво

Дівчина на вид років 20-22 підняла голову від своєї кави, дивлячись на чоловіка. Знову побачивши ці вуса, які вона не дуже полюбляє, вона майже закотила очі, проте стрималась в останній момент. Дівчина сама по собі звичайна. Чорне, ще при житті пофарбоване волосся. Зачіска коротка але приємна. Доволі м'які риси обличчя, які не дуже виділяються. Світла, навіть бліда шкіра. Очі в які так полюбляє дивитись цей чоловік. Одне око сіре як туман, інше око майже чорне як ніч. Холодні. Завжди такі беземоційні. Власне як і дівчина. Це ще при житті було. Вона ще тоді. Коли була жива. Буде не дуже усміхнена та весела. Майже не спілкувалась з людьми окрім роботи. Не сказати що вона взагалі ніяка. Ні. Вона полюбляє іноді поспілкуватись, посміятись, пожартувати. Але соромиться. Таких людей називають соціофобами та інтровертами. Такі також не від хорошого життя. Але Ері його набуває вже. І здається заспокоюється. Вже навіть більш добріша стає.

— в ти власне. Що хотів?— відпив трішки кави дівчина знову повернулась до нього — тому що якщо просто посидіти поруч, поспілкуватись і все таке. То настрою в мене немає. Добре?

Молодий чоловік лиш посміявся з цього, та просто сів навпроти. Саме він зустрів її тут. Коли вона прокинулась на дорозі, на місці пішохідного переходу, де вона йшла на зелений, але не тверезий водій автомобіля, на великій швидкості зустрів перешкоду в виді Ері. Все було миттєво. В той період вона була в доволі сильно запущеній депресії. В відкривали очі, побачила його. Такого красивого та позитивного. Аж дратує. І вуса ці. Що це взагалі таке? Свою долю вона швидко прийняла. Провідник, зустрічаючий. Не важливо.

— Ері. Чого ти така? Хто настрій зіпсував?

— Настрій в мене нормальний. Такий як завжди. Ніхто не зіпсував. 

— Та ну? В мені здається сто щось не так. От хтось точно настрій зіпсував тобі. Невже я?

— Джон. Ти ж знаєш, що в мене до настроєм все добре. В мене просто таке лице що здається ніби я якась незадоволена.

— Та знаю. Просто рішив тебе трішечки дістати. До речі. То і коли йти потрібно?

— дякую що нагадав. Робота. Мені потрібно бігти зустрічати нові душі. До зустрічі Джоне

Ері встала навіть не допивши каву. Щоб дійти куди потрібно це серед все місто, а в неї максимум година є. Добре що місто невеличке можна пройти його десь за годину якщо провулками. Так. Хто б міг знати що загробний світ. Те що ти бачиш після смерті. Це не хмарки та рай. Райський сад. Ні. Це те саме місце де ти і помер. Та й взагалі. Ти повертаєшся в те ж місце. Але тепер. Там не ті живі кого ти зустрічав раніше. Тепер жителі це ті хто вже помер. Поміж них ходять і провідники. Їх майже неможливо розпізнати. Життя вирує. Так. Так само працюють кафе, ресторани, кав'ярні, та навіть магазини одягу та всього для дому. Це буквально все те саме. Те саме життя. Але. Ти не думаєш про відсутність грошей чи ще чогось. Тобі потрібно. Прийди. Візьми. Навіть супермаркети продуктові. Зайди, візьми собі потрібні продукти та й йди. Гуляй. Насолоджуйся. Прийди замов каву тобі її зроблять швиденько. Поспілкуються з тобою. Хоч до ночі спілкуйтесь. Йди собі коли хочеш і куди хочеш. Одружуйся. Закохуйся. Цирк, концерти все є і все доступне. Живи. Просто. Живи нарешті так як ти того заслуговуєш. Правда машин немає. Техніка сюди не попадає. Максимум як непрацюючий декор щоб було відчуття життя колишнього. Ері собі поспішала куди їй потрібно. Вона здається холодною. Відсторонена від усіх і усього. Хоча глибоко в душі. Вона мила дівчина. Просто так склалось життя що легше виглядати такою. Навколо були люди. Хто сидів по закладах. Хто гуляв зі своїми улюбленцями. Надворі тепло і світло. Краса лиш така...