Частина 9

— Розкажи про себе, чи що? — попросила Принцеса, з насолодою уминаючи вечерю з трьох страв, подану на срібній таці.

— Це що саме?

— Та що хочеш. Ну, найяскравіші події, або про дитинство, або про те, чим пишаєшся, або про те, про що мрієш.

— Для чого це тобі? — підозріло уточнив Лиходій.

— По-перше, мені нудно сидіти у тиші. По-друге, хочу зрозуміти тебе, бо ж вперше бачу мага. Давай покажу, як це робиться: я ось, наприклад, студентка, вчуся на юриста, на законника, по-вашому. Мрію стати адвокатом, а потім суддею. В моєму вимірі це престижно. А ти десь учився?

— Кхм, — замислився Лиходій. — Спочатку підмайстром був, потім магом-ремісником став, а згодом до магічного університету вступив.

— Закінчив?

— З відзнакою! Щоправда, мене однокурсники все одно не любили за лицемірство і жорстокість. А в аспірантуру не взяли за недостатнє лицемірство і жорстокість.

— А потім?

— Посумував, впав у депресію, а потім плюнув і на вільні хліби подався. Заборонені мистецтва вивчав, збирав по крихтах те, що вціліло у віках.

— А що, у вас є заборонена магія?

Лиходій подивився на неї, як на божевільну.

— Звісно є: некромантія, демонологія, магія жертвоприношень, кровні прокляття, ремонтно-оздоблювальні роботи… — перелічував він.

— Цікавенько. Тобто, ти став головним лиходієм?

— Не зовсім головним, але, мабуть, так, саме лиходієм. Розумієш, — натхненно почав він, — мені завжди хотілося досягти чогось такого, щоб усі про мене дізналися, шанували, поклонялися, любили. А нікому діла не було ні до моїх наукових відкриттів, ні до творчості. Я ось, між іншим, на гітарі граю чудово, електричній. Знайшов її у якомусь техногенному світі, щоправда, замість електрики місцеві енергетичні камені пристосував, але ж працює! А ще готую непогано…

— Слабо сказано, — Принцеса безсоромно зішкребла ложечкою залишки десерту з вазочки й ледь втриматися, аби не злизати останні цятки язиком, мов кіт. — Можеш сміливо фірмовий ресторан відкривати.

— Ось, хоч хтось оцінив. Добре слово, воно, знаєш, і кішці приємне.

— Ясно все з тобою, — підбила підсумок Принцеса. — Тобто ти — геніальний маг, артефактор, музикант і кухар, але свого часу не отримав належної підтримки та, як наслідок, розвинув у собі комплекс меншовартості. А потім увімкнулися компенсаторні механізми, сублімація та витіснення, і понеслося…

— Ти точно на законника вчилася, а не на менталіста? — з підозрою вирячився на неї Лиходій.

— Точно-точно. Просто психологія — моє таємне хобі. Корисно розуміти мотиви злочинів і злочинців, у суді потім знадобиться. Знаєш, а тобі б хороший психоаналітик не завадив. У моєму світі є такі: ти їм про себе розказуєш, і тобі легшає.

— Демонструвати комусь свої слабкості? Щоб потім мої вороги про це дізналися? Ти зовсім тю-тю, чи що? — він покрутив пальцем біля скроні.

— Не дізнаються, — безтурботно махнула рукою принцеса. — По-перше, є лікарська таємниця, а по-друге, це ж інший світ. Мешканцям того виміру не до магічних інтриг, у них своє життя.

— Якби ж усе так легко було.

— Ну ні, то ні, я ж не наполягаю. Це лише «ще одна маленька річ», як казав лейтенант Коломбо.

— Хто?

— Та був персонаж такий у кіно у нас. Ходив у старому плащі, вдавав дурника, а в підсумку всіх перегравав.

— Перегравати — це правильно, — схвалив Лиходій. — Це по-нашому. І плащ — завжди хороший вибір.

— Отож-бо й воно, — підхопила Принцеса. — А чого ти так на цьому артефакті зациклився? Він особливий, чи що?

— Ти знову? — засмутився Лиходій. — Ну добре ж сиділи, нащо знову починаєш?

— Так цікаво ж страх як! — невинно округлила очі Принцеса, і що важливо — не збрехала! — Чим тебе так цей пристрій причарував?

— Кристал взагалі-то, — поправив Лиходій. — Кристалічна форма метаморфічної гірської породи, отримана під впливом рідкісної сукупності факторів, таких як висока температура, тиск і змінне магічне поле. Унікальний у своєму роді, вкрай рідко зустрічається в природі.

— Угу, ось-ось, воно саме. То що він вміє?