1

Пляшка горілки була звичайною за своєю формою і вмістом. Нічого особливого, пляшка як пляшка, алкоголь як алкоголь, навіть назва спиртного «Провідниця» не назвеш якимось оригінальним креативним кроком. Єдине що зачепило мою увагу так це етикетка. На її синьому тлі було розміщено зображення молодої дівчини у формі залізничної провідниці. Приязна посмішка, лукавий погляд карих очей, смолисто-чорні кучері волосся, що вибивалися з-під пілотки.

Незважаючи на дозу випитої «вогняної води» трішки затуманений нею розум все ж почав своєвільно відловлювати якісь фрагменти з минулого пов’язані зі щойно побаченим. Начебто щось до болю знайоме, ніби все це вже колись було перед моїми очима, таке враження, що дівчина на етикетці не фантазія невідомого художника, а реальна особа з якою я раніше мав можливість зустрічатися в справжньому житті.

Халепа. Щоб прояснити ситуацію звернувся за порадою до приятеля Володі. З ним ми товаришуємо вже не перший рік. Я його поважаю як друга котрий ніколи не відмовить в допомозі. От і сьогодні приятель відгукнувся на мій заклик миттєво, тож від самого світанку ми дружно косили картопляне бадилля. А коли осіннє сонечко оголосило полудень разом сіли щоб трохи перепочити й смачно пообідати нехитрими сільськими стравами приправленими пляшкою оковитої.

Спершу моє запитання викликало неабияке здивування у друга. Потім уважно придивившись до етикетки він вражено хмикнув й коротко кинув:

– Ти ба! Та це ж як дві краплі води Христина, внучка баби Галі.

Ніби пелена спала в мене з очей і я зрозумів, що давній приятель абсолютно правий. Дівчина зображена на пляшці горілки дійсно була разюче схожою на внучку нашої недалекої сусідки баби Галі. Хоча нічого дивного в такому моєму тугодумстві не було. Христину я не бачив вже давненько і вже природно призабув як вона виглядає. Після закінчення місцевої школи вона подалася продовжувати навчання в столиці й в рідне село тепер з’являлася не часто.

Якихось сумнівів що на етикетці саме молода односельчанка у мене майже не було. На це були свої об’єктивні причини. І Христину, і тим паче її бабцю, у нас в селі давно вже сприймали неоднозначно, а багато хто з людей відверто кажучи їх обох просто недолюблював.

Стара Галина була відлюдкуватою й водночас надзвичайно сварливою жінкою. Відколи себе пам’ятаю вона завше мала похмурий і непривітний вигляд. Доброго слова чи приязної посмішки від неї годі було й сподіватися, зате нарватися на безпричинну лайку чи вітіювате лихослів’я можна було завиграшки. Зважаючи на це друзів та приятелів у жінки практично не було, а от недоброзичливців і навіть ворогів вистачало.

Та стара на все це не зважала. Свою неприглядну репутацію в селі Галина «доповнювала» ще й своєрідним хобі. Жінка надзвичайно полюбляла пліткувати. Різноманітні чутки, всілякі побрехеньки і навіть відвертий наклеп були для неї наче найсолодший бальзам. Бабця збирала їх в такій кількості і розповсюджувала з такою швидкістю, що їй міг би позаздрити навіть славнозвісний Інтернет.

Більшість з односельчан прагматично ставилися до всього цього. Ну бо що візьмеш зі старої у якої клепки в голові немає. Однак були й такі що реально постраждали від неправдивих слухів які розпускала Галина. Навіть мені якось дістався добрий прочухан від власної дружини, якій «нашептали» начебто я заграю до продавчині Лесі з нашої крамниці.

Доньку старої, а відповідно матір Христини, у селі вже мало хто пригадає. Відучившись в школі вона гайнула до міста. Чим там займалася невідомо, та за кілька років привезла Галині несподіваний «подарунок» маленьку дівчинку. Після цього знову безслідно щезла, тепер вже назавше. Згодом бабця неодноразово вихвалялася, що її донька вийшла заміж за багатого американця і тепер мешкає за океаном. Та в цим її малоймовірним хвастощам звісно ніхто й ніколи не йняв віри.

Христина зростала під опікою своєї постійно похмурої і набурмосеної бабці. Ручуся, що за роки прожиті з Галиною дівчинка не отримала від неї й дещиці тої любові, ніжності та турботи якими щедро обдаровували своїх дітей всі інші батьки. Навіть сторонній міг запримітити спартанські умови в яких вона жила. Поки її однолітки бавилися іграшками і розважалися всілякими іграми Христя вимушена була допомагати бабусі поратися по господарству. Дівчинка пасла гуси, сапала картоплю, замітала подвір’я… Робила все що тільки не наказала їй стара.

Завше заклопотана домашніми справами Христина мала обмаль часу на компанії сільської молоді, тож близьких друзів у неї практично не було. Хоча зовні дівчина була доволі симпатичною, а при досягненні повноліття взагалі перетворилася на справжню красуню. Висока, струнка з довгим волоссям кольору ночі і очима мов небесна блакить вона привернула увагу не одного юнака нашої місцевості.

Однак дівчина залишалася байдужою до всіх парубоцьких залицянь. Чи то Христі передалася відлюдкувата непривітна вдача її бабусі, чи може дівчина просто поняття не мала як сприймати і реагувати на хлопчачі компліменти мені не дано знати. Напевне всього намішалося потрохи. Та як би там не було а промайнуло зовсім небагато часу і цікавість до блакитноокої красуні у сільських юнаків вщухла.

Тепер важко сказати як би склалося подальше життя у Христі. Напевне знайшовся б такий упертюх котрий рано чи пізно домігся б свого і заполонив серце дівчини. Можливо вона б вийшла за нього заміж, народила б йому діточок і разом вони б жили довго і щасливо. Однак доля приготувала для Христини свій особливий «сюрприз». Вона до безпам’ятства закохалася в Бориса.

Зрозуміти дівчину не складно. Борис насправді був парубком на все село. Веселий, говіркий і товариський він мав незліченну кількість друзів і приятелів серед сільської молоді. Хлопці сприймали його як свого неформального лідера. Дівчата захоплювалися статним атлетичним тілом і мужнім смаглявим обличчям юнака. Люди старшого покоління хвалили парубка за вихованість і розважливість.