ГЛАВА 1

Лівія.

     Впурхую у величезне приміщення Бориспільського аеропорту. Як той нестримний вихор. Встигаю на ходу ще сперечатися з рідними по стільниковому телефону.

     “Ні, я не приїду на заручини сестри!”, - друкую однією рукою, бо інша тримає чималеньку валізу на коліщатках.

     “Ні, я не можу зараз розмовляти, бо знаходжуся у роумінгу!”, - така собі відмазка, але нехай буде.

     “Де-де! В Україні!”, -  відповідаю на чергове батькове питання.

     Як мене туди занесло? Як не як не таке вже й маленьке коло з Британії до України. Та вихором свободи, блін!

     “І потім не зможу прийняти участь у сімейному святі, бо саме зараз подають  літак на якому я полечу відпочивати. Відпочинок запланувала давно та не збираюся втрачати кошти! А сестру привітаю коли повернуся!”, -  маю надію, що момент мого повернення настане ще зовсім не скоро.

     От же ж допалися гуртом!

     Зараз, звичайно, Ви можете подумати про мене, що я егоїстичне дівчисько, яке любить робити все навпаки. Аби тільки не догодити рідним!

     І знову почуєте у відповідь “НІ”! 

     Можливо я лише вчуся любити себе! В свої двадцять два роки! Турбуватися про власні бажання, а не потурати забаганкам моєї зведеної сестри. 

     Як Ви вже встигли зрозуміти стосунки з моєю вимушеною родичкою у мене не склалися. На вітчима з матір'ю жодних нарікань, а от Габріела та ще штучка, яка вміє втертися в довіру до будь-кого. Але мене вона не проведе своїм гарненьким та безневинним личком! Я бачу її наскрізь. 

     “Як я можу вчинити так з сестрою?”, -  читаю з екрану.

     Та легко! Особливо після того, як вона закохала в себе Ітана, єдиного чоловіка який мені справді подобався. Випадково думаєте? Авжеж, а я наївна і в казки вірю! Ще в щирість її почуттів та в рожевих єдинорогів… 

     А зараз  змушує бути присутньою на заручинах. Та ще й не сама, а через рідних. Виставляючи мене перед ними монстром у спідниці!  От же ж не бракує нахабності їй. Але я не збираюся грати в цій грі!

     З силою підіймаю валізу, щоб закинути її на стрічку, розмахуючи нею у повітрі і чую за спиною грізний та злий вигук.

- Трясця! - не втримався чоловік який стоїть позаду мене. Мружиться від болю та пригинається, бо щойно  заїхала йому самі розумієте по чому. - Можна обережніше!?

- Можна, але наступного разу не плутайтеся під моїми ногами! - вигукую англійською мовою з янгольським виразом на обличчі, вмикаючи блондинку. І що це на мене найшло? 

     Напевно, градус роздратування сьогодні аж занадто високий, от і кидаюся на всіх підряд! 

- Сама люб’язність! - відповідає теж на моїй мові і поправляє свій ідеально-білосніжний комірець.

     Як не зручно вийшло! Але що мені до нього по великому рахунку? Не хлопчик маленький, то може не розплачеться. А щодо його “достоїнства”, по котрому так файно прилетіло, живий, стоїть вже рівно… Які проблеми!?

     Незнайомець високий, у дорогому костюмі, породу видно одразу. Знаєте така собі гримуча суміш: влада, плюс неймовірний рівень тестостерону, плюс шикарна зовнішність, плюс вміння себе тримати, плюс пронизливий погляд з під чорних та густих брів, плюс сильні м'язи. Як про м'язи здогадалася? Бо він так легенько поклав на стрічку мою валізу, наче остання взагалі невагома. Напевно перейнявся, щоб я нею ще комусь не “зацідила”. 

     Давайте трішки відволічемося від перерахунку плюсів, бо доки я дорахую до останнього мій літак вже буде на півдорозі до Греції! А особисто мені, досить вже коситися на незнайомця! Занадто багато честі для нього та уваги!

     Вирішила ж не витрачати час на чоловіків. Зовсім! Достатньо Ітана. 

     А він, як навмисно слідує за мною…