Піррова перемога імперії

  В ці трагічні часи нашого народу , я продовжую свій цикл науково популярних книг  ,про країни i народи , які зуміли перемогти значно могутнішого противника. 
 Сьогоднішня моя розповідь , буде знову присвячена Африканському народу Бурги. Підходило до свого завершення дев'ятнадцяте століття, на порозі було вже нове . Майже двадцять років нація жила в відносному мирі. Фронтир цивілізації, алмазна лихоманка, місцеві племена , i сусідство з Британською імперією , змушувало місцевих не розлучатися зі зброєю,  не плекаючи марних надій що про них забули. I імперія не забула. 
 До кінця дев'ятнадцятого століття Британській імперії було не до них. Відразу після визнання незалежності Бургiв , в колоніях піднялася хвиля національного руху.  Підбадьорена прикладом Африканських колоній заворушилася Індія , де хоча i було подавлене повстання Сипаїв, але національний дух був живий. Пройшлася хвиля протестів i виступив в Ірландії. Але основним головним болем став Єгипет, де запалало повномасштабне повстання. В усіх випадках імперія силою придушила виступи. Особливо дісталося Єгипту.
  Погано озброєну кавалерію повстанців, у вирішальній битві , Британські війська підпустили  в притул, i розстріляли з кулеметів i гармат. Війна , звісно є війна. Якщо є перевага , то її треба використовувати. Але навiть в самій Британії , не всім була до душі , так виграна війна. 
 1880-90 роки , вiйшли в історію чорного континенту , під іронічною назвою "Бійка за Африку". Після того , як були розділені обидві Америки,  імперії ринулися в Африку. До пори до часу, поки місця було ще багато , i не було спільних кордонів , держави уживалися друг з другом. Але як тільки почали виходити на спільні рубежі, постало питання кордонів. I кожен бажав, аби рубежі проходили більше по території сусіда. 
 Навіть в цих умовах , особливо виділилася Британія. Вона хотіла , не багато не мало, захопити колонії в доль берегів Ніла. При тому що в 1885 році , в Берліні, вдалося формально розділити Африку , але британці не відмовилися від своїх намірів. На початку дев'яностих років , це призвело до кризи у світі, але доводити до світової війни тоді не стали.
  Для виправдання настільки масштабної вiйни, був потрібен привiд. А тут явно справа в фінансових інтересах. Африка імперіям була потрібна як сировинна база, ринок збуту, словом для набивання казни. А фінанси, гарматних канонад не люблять , їм тиша потрібна. 
 Коли було покладено край амбіціям по захопленню земель в доль Нілу, імперія згадала про Бургів. "Бурське питання " було тим , чим затикала рот , занадто зарвавшись британцям. Маючи найбільше у світі колоній, статус "Цариці морiв", імперія часто заривалася. Але спустити їх з небес на землю було просто, нагадавши про південь Африки вісімдесят першого. 
  Імперія була принижена, а імперії принижень не прощають. В купі з зірвавшимся проектом по захопленню колоній по Нілу, постраждала репутація "Непереможної Англії", здобутої після перемог над Наполеоном. До того ж алмазів, золота i срібла ніколи не буває забагато. Навіть якщо цього добра в Австралії, тій же Індії,  по островах навалом. Для будь-якої війни потрібен привiд. I тут ним став "защита англоговорящих". 
 Після вiйни 1880-81 року , в новостворену державу почали стiкатися переселенці, i багато було людей, з сусідніх британських колоній. Яких  душили непомірними податками, i контролем влади. Проте  землю, надавали з умовою не переходу внутрішнього кордону. Звучало це приблизно так -"Ваша земля вiд цих, до цих. За межi не суйтеся." Хоча всі розуміли , що це просто селяни, але вони з ворожої держави, з якою Бурги порвали на віки. З часом відносини зм'якшилися , i Британці з Бургами налагодили нормальні, сусідські відносини. Але імперію це не хвилювало.  
 Наказом з Лондона, була сформована воєнізована група, під командуванням Рея Джеферсона . "ЧВК Вагнер", свого часу. Їх завданням було перейти кордон, і підняти повстання проживаючих там "пригноблених британців", які нібито горять бажанням возз'єднатися з своєю батьківщиною. На ділі , бажання навіть не тліло. 
 Попередньо, перед виходом основних сил, Джеферсоном були заслані агенти. Вийшовши на місцеву еліту , вони отримали запевнення в готовностi переселенців повернутися під британський прапор. В повнiй впевненостi що їх гостинно зустрінуть ,"Банда Джеферсона" , як після цих подій назвуть дане формування , пересікла кордон. Але замість гостинного прийому лояльного населення, отримали вогонь з усіх стволів вiд Бурських командос, яких переселенці повідомили про загрозу, не маючи наміру повертатися під владу імперії. Дізнавшись про провал свого плану, в Лондоні не розгубилися, а назвали його агресію з боку Бургів. 
 На цей раз , імперія діяла більш продуманіше. Стягуючи війська в прикордонні зони, саботуючи будь-якi мирні переговори, у відкриту заявляючи що почне наступ як тільки стягне більше сил , імперія спровокувала Бургiв на перший крок. 
 Маючи досвід попередньої перемоги, Бурги розраховували на швидкість і натиск, але не врахували потужностей вдосконаленої вiйськової техніки. Артилерія на кінній тязі, уступала місце бронепотягам, які мобільно доставляли війська в потрібний пункт. Маючи на борту артилерію i кулемети, створювали стіну вогню , не даючи наблизитися  кінним воякам противника. Що i дало можливість британцям, протриматися до підходу основних військ. 
 Маючи перевагу в техніці, i розв'язані руки, імперія окупувала свою колишню колонію. Зрозумівши , що бліцкригу не буде, Бурги перейшли до партизанської війни. I тут доволі швидко з'ясувалося , що підірвати , або розібрати залізничне полотно, це не так вже й важко. А без залізниці , бронепотяг фактично без помічний. Він просто не може доїхати, i достави військати. Через що окупантам , доводилося йти пішим ходом. На радість Бурським командос. 
 Ще перед вторгненням , був розроблений проєкт нової форми , пісочного кольору. Це було зроблено для маскування своїх солдатів, з урахуванням досвіду попередньої компанії. Але військовими , ідея першого у свiтi камуфляжу була відкинута.
 Тут же з'ясувалося , що  кулемет Максима Хайрама , більш відомий як "Максим" не годиться для нових умов. Перші ручні кулемети , які солдат хоча б підняти зміг , з'являться тільки в роки першої світової війни. До того ,кулемети , по номенклатурних документах , йшли як "легка артилерія". 
 Неповороткі піші підрозділи, обтяжені гарматами , кулеметами, та і просто обозами, у своїх червоних мундирах , були просто подарунком для бурських командос. До війни, командос це були сили територіальної оборони, якi виконували поліцейські функції. В них були алмази i золото. А такі речі, завжди приваблювали тих, хто хоче їх отримати , без особливих зусиль. Їх i вибивали з доріг Командос. А коли прийшла вiйна, знаючи кожен камінчик на своїй землі, влаштовували справжнє пекло окупантам. 
  Але не все було так райдужно. Значна частина Бургiв полягла в невдалому наступі , i під час контрнаступу британців. Була втрачена велика частина зброї, амуніція. Проте світ прийшов їм на поміч. Британська імперія, своїми не помірними, навіть за мірками колоніальних воєн ,апетитами допекла абсолютно всьому світові. У відкриту, з найбільшою імперією у світі, як би розбійничо вона не вела війну, ніхто не бажав вступати в конфлікт, Але перейшовши до партизанським діям Бурам, надавалася допомога. 
 З Америки, де  не забули як в 1813 році їм важко було вибивати британців з своєї землі, надсилалися Вінчестери, Кольти. З Німеччини йшли поставки гвинтівок Маузер, які Командос особливо вподобали. Зброя йшла з Голландії, уряд  якої , згадав що там їх співвітчизники, воліючи не згадувати , що самі ж продали їх Британцям. 
  Окрім зброї йшли потоком добровольці. Але з початку, в перших рядах , йшли ... журналісти. Британська преса , волала на весь світ "На нас напали!!!". Проте , самі ж британці, створили собі таку репутацію, що цьому ніхто не вiрив. Що б розібратися в ситуації, на місце подій , прибували журналісти.
 Від них світ дізнався про "Банду Джефферсона". Від них стало відомо, про зірвані Британцями переговори, i відкриті погрози наступу, які і спровокували Бургiв на перший удар. 
 Одним з кореспондентів , був наш співвітчизник, Юрій Будяк. Прибувши , i виконавши свою журналістку роботу, він , як і багато хто з його колег, взяв до рук зброю. Дуже скоро з рядового, наш земляк  доріс до командира підрозділу. 
 Під час чергового рейду , загоном Юрія Будяка був захоплений потяг з ворожими солдатами. З поміж солдатів i офіцерів виділявся юнак з блокнотом, і посвідченням військового кореспондента. В той день, колега по перу командира загону, Уїнстон Черчилль, майбутній прем'єр-міністр Британії , єдиний з того потягу залишився живим. 
 Бурги в полон не брали. Окупантів ніхто не звав на їх землі. До того ж такі міри були пов'язані з тактикою ведення війни. Загони командос постійно переміщувалися, атакував колону солдат, або окремий опорний пункт , відразу зривалися з місця. Полонені їх зв'язували. До того ж у мовах партизанської війни, полонених просто не мали де тримати, тож їх і не брали. Жорстоко? Безумовно. Але на війні, особливо на партизанській , своя логіка, i свої пріоритети. 
 Величезні втрати партизанської війни, змусили британське командування все-таки ввести нову форму, пісочного колюру. Перший у світі камуфляж, сильно ускладнив життя стрілкам - Бургам. До того ж були створені спеціальні загони, які використовували проти Бургів їх же тактику. Зливаючись з ландшафтом, вони влаштовували засідки на дорогах, i нападали на стоянки Бургів. 
 Така доля спіткала загін, під командуванням нашого земляка Юрiя Будяка. Його загiн був розбитий, сам командир потрапив в полон. Але Уїнстон Черчилль не забув про свого рятівника, i зумів переправити його в Британію. 
 В той час , світом ширилося обурення методами ведення війни. Окупаційні війська спалювали ферми, поля з урожаями, отруювали ріки, ґрунти. Але останньою краплею, став звіт Емілії Хобхауз. Займаючись наданням допомоги жінкам і дітям в зоні проведення бойових дій , вона натрапила на місце , з назвою "Зона спасіння", як британці назвали перший у світі концтабір. 
 Для справедливостi треба сказати, що цiленаправлено ніхто знищувати людей не збирався. Згідно з табелем про забезпечення, місцеві жителі, якi зганялися в концтабори , забезпечувалися в останню чергу. До того ж , як що було підтвердження що чоловік чи батько воює на боці повстанців, то мізерний пай ( який за пiзнішими оцінками становив тридцять відсотків від необхідного людинi) урізався на половину. Але до катастрофи привело недостатнє постачання води. Як уже було сказано ,місцевих жителів забезпечували в останню чергу, часто по принципу "якщо щось лишиться". 
 Голод, перепади температур ( а в Африці в день плюс зашкалює, а в ночі може навіть нижче нуля опуститися), за частої відсутности води, про особисту гігієну можна було забути. I результат не змусив себе чекати. 
 З січня 1901 по січень 1902 року , в так званих "Зона спасіння" від голоду, епідемій, i виснаження організму померли сімнадцять тисяч людей. Суттєва деталь - захоплених в полон чоловіків , імперія відправляла в Індію. В концтаборах лишилися жінки, старі, діти. 
 Коли світова спільнота дізналася про стан речей в "Зонах спасіння", то  імперія опинилася перед загрозою  ізоляції. З убивцями жінок i дітей, ніхто не хотів мати жодних справ. Рятуючи залишки своєї репутації, Лондон запропонував повстанцям підписати капітуляцію. Формально імперія виграла, проте диявол в деталях. 
 За умовами капітуляції, Британські війська полишали окупованій землі. Всім засудженим надавалася амністія , з поверненням на батьківщину. Зберігалося повне місцеве самоврядування. З імперської казни, компенсувалися збитки фермерам, i жертвам концтабору.