Глава 18

- Виходимо з гіперпросторового тунелю, - попередила Роксолана.

Біла імла на екранах змінилася темним оксамитом космосу, на якому було розсипано безліч зірок. 

Джуєл, яка була черговою, відкинулася на спинку крісла. Вона нічого не робила, окрім того, що давала дозволи, але все одно відчувала, що приймала участь в переході. 

Восьма година ранку. Ще чотири години, після котрих її повинна змінити Оліс. Хоча Алан, який здавав їй зміну, попередив - вночі стався форс-мажор. Підробиць поки що немає, але Оліс була в числі тих, хто прокидався. А потім вона ще довго не лягала спати, і тому чергування тепер під питанням. Тому що нікому на вахті не потрібна людина, яка може заснути за пультом. Існує момент помінятися, або взагалі, передати керування Роксолані.

Але більш за все Джуєл, звісно, цікавило, що саме сталося? В каютах камери, зазвичай, були вимкнені, тому подивитися в запису можна було тільки те, що відбувалося в загальних приміщеннях. А ще спитати штучну особистість. Але ксенопсихологіня не скористалася жодною з цих можливостей. Вона хотіла почути все з вуст тих, хто приймав в цьому участь. 

Зазвичай зранку, ще до сніданку, в рубку обов'язково забігало пару-тройку людей, поздоровкатися та перекинутись ранішніми привітаннями. Але сьогодні в приміщенні було порожньо. Більш того, за півгодини до сніданку більшість  членів екіпажу ще спали. Вийнятком був Єльтіар, який чергував по кухні, і знаходився там з восьмої ранку. 

"А якщо всі вони не прокинуться на сніданок?", - задала собі питання Джуєл. - "Влаштовувати примусову побудку? Чи залишити всіх в спокої, тому що, судячи по показниках, це просто сон." Ксенопсихологиня відчула, що від цього слова в неї починає сіпатися око. Сон у мурнутів, потім той жахливий випадок з "маленькими друзями", де сон зіграв важливу роль. Потім контрольований сон через прибуття Мімів. Хоча... Останній можна зі списку стресових ситуацій викреслювати.

Джуєл посміхнулася. Ні, дванадцятигодинне перебування майже без свідомості все ще викликало негативні думки. Але воно також розвернуло ситуацію в приємний бік. Шкода, що через підвищену чутливість організма до зниження рівня кисня Джуєл спочатку почувала себе гірше, ніж інші. Пам'ять висвітлювала уривки спогадів.

Ось вона стоїть, притулившись до ліжка боком, бо в очах темніє від найменшого руху, а потрібно ще залізти туди. Закидає ногу, та майже падає на подушку. Дихати так важко, що дівчина навіть думає чи не попросити про допомогу Роксолану, хоча що та штучна особистість може зробити? Спати потрібно на спині, і Джуєл намагаєтся влаштуватися зручніше, але тіло не слухається зовсім. Вона вже провалюється в темряву, яка чи то сон, чи то щось гірше, коли дихати стає легше. 

Очі все так само неможливо розплющити, але дихання перестає нагадувати боротьбу за кожен вдих, перетворюючись на повільне та плавне. Джуєл ніби то колихається на хвилях, їй здається, що подушка під нею ворушиться, та хоче збігти, а ліжко так точно вже сунеться кудись вбік.  

"Які дивні галюцінації", - ще встигає подумати вона, перед тим, як остаточно провалитися в сон.

Згадуючи той епізод вже зараз, сидячі в рубці, Джуєл знов відчула  дивний стан, коли світ стає лагідним  та яскравим. Її організм тоді на останніх секундах пристосувався до нової норми, та встиг показати ще декілька дивних різнокольорових картинок. Тому засинала вона, пірнаючи у веселковий вирій.

"Тільки от навіщо я згадую це зараз?" - спитала себе ксенопсихологиня. І сама собі відповіла:

-"Тому що зранку виявилося, інформація про події в мене була неповна. Он як зараз"

В цей момент в рубку зайшов Єльтіар.

- Добрий ранок, - привітався навігатор. - Відчуваю, сьогодні буде складно.

- Ти щось знаєш? - спитала Джуєл.

- Ні, але до сніданку вже зовсім нічого, а нікого немає. Більш того, карта каже, що всі ще сплять. Але ти на чергуванні, Роксолана мовчить, а це означає, що нічого надприроднього не відбувається. А, і ми вже вийшли з гіперпросторового тунелю, та рухаємося до Релаксу 3.