Глава 15

День 9

Зранку Ярослава прокинулася у більш менш пристойному стані.
- Нічого, після дев'ятої вечора джек пот, - сказала вона собі. - Аж цілих дванадцять годин буде на сон.
Дівчина встала, і зрозуміла, що вже через півгодини сніданок, а потім - неформальний збір. 
Про це нагадала Роксолана.
Ворушитися особливо не хотілося, але Ярослава зробила коротку зарядку, та потихеньку покрокувала до столової.
Там вже зібрались майже всі, окрім Стівена, який був на чергуванні. 
Їли спокійно, зосереджено, та переважно мовчки. Тільки спочатку Мері-Енн пояснила, чому блюда нагадують дитяче харчування - суцільні пюре та перетерті фрукти. Це забезпечивало швидке перетравлення, й пригальмовувало відчуття голоду. 
- А на вечерю взагалі будуть супчики та інша  рідина. Приблизно  о шостій. І перед тим, як заснути - харчові концентрати, - медикиня наче вибачалась за меню, але всі розуміли, що проспати 12 годин то потребує деякої підготовки. 
Після цього друзі перемістилися в рубку, даючи Стівену можливість поснідати, та повернутися на свій пост. 
- Отже, - почала Джуел, явно намагаючися тримати себе в руках, - зниження рівня кисня до критичного для людини відбудеться рівно о дев'ятій вечора, та буде повернуте до норми о дев'ятій ранку. І за п'ятнадцять хвилин до початку кожен вже має бути в своїй каюті.
- Або в сканері чи в  ІМК  медичного відсіку, - нагадала Мері-Енн.
- На всіх не вистачить, будемо жребій тягнути? - спитав Алан.
- Я б запропонував дівчатам віддати спецтехніку, а ми якось впораємося, - сказав Ельтіар.
- А якщо дівчата не згодні на спецтехніку? - поцікавилася Оліс. 
- То давайте прямо зараз спитаємо про це, - запропонував Робін.
Дивно, але так звана "слабка половина" напроч відмовилася  від сну у сканерах та ІМК. Без пояснень, але дуже конкретно.
- Ну, я точно не полізу в цей саркофаг, в мене від нього погані спогади, - сказав Ельтіар. 
- От і добре,  питання вирішено, всі бажаючи можуть заночувати в медвідсіку, не наголошуючи на цьому, - підсумувала Ярослава. 
- І на сьогодні - ніяких справ. Всім відпочивати.
- Хто хоче в баню? - поцікавилася Оліс.
- А я в хамамі буду релаксувати, - замріяно сказала Мері-Енн. - Тільки, напевно, у другій половині дня. Це допоможе розслабленню, і можна буде заснути просто так,  не чекаючи зниження рівня кисню.
- Гарна ідея, приєднуюсь до вас, - підтримав Алан. - Чергування ж на сьогодні буде відмінено?
- Так, Стівен здає зміну, далі  всі функції  бере на себе Роксолана, - підтвердила командир Понирко.
- Напевно, це найкраща ідея, - сказав Робін. - Тому я з вами.
- От і супер, от і домовилися. Тоді збираємося оріентовно після обіду, - підсумувала Оліс. 
- Буде в нас чистий четвер.

Ярослава сиділа в каюті, та тупила. А як ще назвеш цей стан, коли дивишся у стіну, а в голові жодної думки. Навіть бажання йти до бані поки що не було настільки сильним, щоб прикинути, які речі потрібно з собою взяти. 

Вона відчувала, що вигоріла за цей тиждень. От прямо зараз у звичайному просторі з ноунейм поштової скринькі відправлялвся лист до містера Лі. Ярослава не боялася, що він піде в ігнор або спам. Вони з Роксоланою довго вирішували, як саме зробити, щоб цього листа прочитав великий бос. Штучна особистість, нарешті, знайшла вихід. Тож, Ярослава сподівалася, що тут збоїв не буде.

Дівчина підійшла до ілюмінатору, та стала дивитися на напівпрозорі стіни гіперпросторового тунелю. Яка різниця. в принципі, куди дивитися? 

Запит на відкриття дверей повернув Ярославу до тут і зараз, вона подивилася на смарт-годинник, та дала дозвіл. 

В каюту зайшов Стівен, і  Ярослава остаточно прийшла до тями. Замість звичного комбінезона зеленого кольору на розвіднику був той одяг, в якому він ходив у шахту. "І після", - згадала дівчина. 

Рубашка в клітинку, зав'язана вузлом нижче талії та класичні сині джинси. Тільки взуття залишилось незмінним.

Поки Ярослава думала, що б такого оригінального сказати, Стівен вже зробив пару кроків. Але це був единий безперервний рух, плавний та повільний. Начебто він давав час на прийняття того, що повинно статися зараз. Дівчина як заворожена дивилась на це наближення, не роблячи жодного руху. Коли до неї залишався буквально один крок, Стівен зупинився. На відстані витянутої руки. А потім доторкнувся до прикраси з кристалами. Ніжно, наче не довіряючи собі. Цей доторк змусив Ярославу підняти очі  та зустрітись поглядом з хлопцем. 

Остані бар'єри знесло хвилею, і Стівен нарешті, поцілував Ярославу по справжньому. Ніжно, і в той же час пристрастно. Вогонь начебто охопив все її тіло, і воно стало надчутливим до будь якого доторку. Руки відчували шорсткість рубашки, а потім і гладеньку пружну шкіру під нею. З тихим шорхотом розійшлись "злипательні" шви комбінезона Ярослави, і вона залишилась  у легенькій маєчці на голе тіло.

Рубашка полетіла на підлогу, а потім Ярослава здійснила свою давню мрію - занурила пальці у шикарну руду шевелюру, та пройшлась коготками по шкірі голови. Стівен застогнав від насолоди,  підхопив дівчину на руки, та поніс до ліжка.

- Не вимикай світло, будь ласка, - сказала Ярослава, торкаючись рукою обличчя Стівена. - Я хочу бачити тебе...

Джуел, Мері-Енн та Оліс лежали на теплому камінчику хамама. Ворушитись не хотілося. Думати - також. 

- Хто перший встає, той замовляє чай, - Оліс перевернулася на спину,  поглядом шукаючи тюбік зі скрабом.

- Я замовлю,  бо смарт-годинник не зняла, - сказала Джуел.

- Нам потрібно вже йти в басейн, тільки не мочіть обличчя холодною водою, - Мері-Енн згадала, як вона пояснювала цей момент Ярославі ще на початку своєї кар'єри медикині. 

- Я на спині полежу, - погодилась Оліс.- А, до речі, де хлопці? Де Ярослава? 

- Оліс, не хвилюйся, вони точно не вийшли з корабля на перекур, - сказала Джуел. - Це в нас справ немає, то ми тут лежимо, насолоджуємося.