Глава 14

День 1

Якби це була книга, вона б важила кілограма півтора, але, завантажена на планшет, виглядала не так єпічно.
"Ксенопсихологія. Том 6. Ореліане"
Джуєл поклала планшета, та заплющила очі. Їдея зі сном під час візиту мімів їй не подобалась. Більш того, ксенопсихологіня визнавала, що їй лячно. Це були наслідки життя в інтернатах, коли відсутність контролю могла дорого обійтися. А тут - сон, та не простий сон, а контрольований. Та ще й кимось невідомим.
Джуєл викликала мапу "Ластівочки", та подивилась місцезнаходження екіпажу. 
Алан знаходився в ігровій. Ксенопсихологиня вирішила, що нічого не станеться, якщо вона прийде без попередження. 
Коли Джуєл зайшла в приміщення, пілот- навігатор тримав у руках планшета.
- Привіт, - поздоровкалась дівчина. - що робиш?
- Дивись, який дизайн придумав, - похвалився Алан, повертаючі планшет, на якому було шось на кшалт широкої туніки - штанів.
- Гарно, - щиро сказала Джуєл. - Я б таке носила. 
- І я б також, - хихотнув хлопець. - Бо ваш жіночий одяг це треш якийсь.
- О, ти в образ прототипа свого чіпа вживаєшся? - посміхнулась ксенопсихологиня.
- Я походив оце на Релаксі, і подумав, що особистості, які звикли вдягатись зручно, як притамано хлопцям, а тепер вимушені адягатися, як дівчата, дуже страждають від цієї зміни. І народилась думка створити таку лінійку одягу. Хоча б намалювати.
Джуєл задумалась - з такого боку проблему вона не розглядала. А, точніше, навіть не думала в цей бік.
- Але ти ж не за тим прийшла, щоб обговорювати моє ... хоббі. - останнє слово Алан вимовив сумно. Бо йому дуже подобалось створювати незвичайні, але зручні моделі саме повсякденного одягу. Але бізнес залишився на Землі, і ризиковано було навіть дивитись в той бік. 
- Ти скучаєш за цим? - спитала дівчина.
- Так, бо мені дуже подобалось те, що я роблю. 
- Ну тож можна почати все знову, - підбадьорила Джуєл. - Ідеї в тебе є, хто заважає?
- Ти права, ніхто. Але повернемося до мого питання.
- Інколи людині потрібно просто порозмовляти, - дівчина відкинулась на спинку крісла. -  Особливо, коли їй страшно.
- Людині потрібна людина, - підтвердив Алан. - Я не ксенопсихолог, але ти ж знаєш, що можеш на мене покластися.
Джуєл  згадала роки в академії, коли Алан був тією людиною, яка інколи могла просто вислухати, а, часто, ще й допомогти, і зважилася.
- Річ у тому...

День 2.

Єльтіар зайшов у бібліотеку, а за ним влетів робот, та завис у повітрі. Ярослава підняла голову від планшету, і навігатор побачив, що очі в дівчини почервоніли
- Ми так не робимо зазвичай, - сказав юнак, віддаючи роботу команду поставити ємності з їжею та соком на стіл. - Але ж з будь  якого правила є виключення. 
- Мені це... ще трішечки, - винувато сказала командир Понирко.
- Ще трішечки до того, що сюди прийде Мері-Єнн, та примусово  зробить тобі ін'єкцію снодійного. - А слідом за нею - Стівен, який пообіцяв що ти в найближчі два дня зі своєї  каюти не вийдеш.
- Так ось чому прислали тебе, - посміхнулась Ярослава.
- Я найдобріша людина, але при погляді на тебе навіть в мене з'являється бажання відібрати на день речі, важчі за ложку.
- Розумієш, цей план потребує дуже багато різної інформації, - командир Понирко відкрила ємність з першим, та швидко почала заливати в себе фіолетовий суп.
- І я не можу довірити це жодному з вас. По певним причинам. А часу обмаль. 
Дівчина відкрила друге та з такою ж швидкістю почала знищувати картоплю з гарніром.
- Я тебе попередив, - сказав Єльтіар. - Тому, що ми всі дійсно переживаємо. А Стівен особливо.
Ярослава відставила другу ємність, та, нарешті, підняла очі на Єльтіара.
- Якщо в нас вийде - а повинно по-любому, - то це в якомусь сенсі буде сатісфакція за всі ті випадки, коли гроші знищували справедливість вщент.
- Добре. Але спати ти підеш за графіком.
- Домовились. - Ярослава швидко допила сік, подякувала, та знов заглибилась у інтернет джунглі.

День 3

- Ні, так тобі буде не зручно, - Робін підняв руку Оліс на пару сантиметрів вище. - А так взагалі не видно мішені.
Майбутня медикиня зітхала, але не заперечувала. Вона класно могла працювати з сучасною зброєю,  але все, що стріляло кулями було суцільним терра інкогніта.
- Нічого, - втішив розвідник, - навчишся. Мері-Єнн півроку с заплющенними очима стріляла, і нічого.
- А був результат? - поцікавилась Оліс, уявивши цю картину.
- Звісно, був, - спокійно сказав Робін. - Роботи- ремонтники без діла не сиділи. Я кожен тиждень колір та дизайн стін міг змінювати під цю історію. Награвся.
- А знаєш, чим ще відрізняються везунчики від інших людей? - спитала бузкововолоса красуня, опускаючи зброю.
- Давай спочатку ти скажеш твою версію, а потім я - свою, - запропонував хлопець.
- Так от, везунчики не просто будуть шукати позитив у будь якої ситуації. Вони перетворять те, що відбувається, на поле можливостей. На якому, наче маячки, чекатимуть гарні події та файні шанси. При цьому не забуваючи відмічати галочками незадовільні  результати, та дії з низьким КПД. 
- Гарно сказано, - погодився Робін. - А ще везунчики не бояться здатися дивними, бути незрозумілими та втратити шанс через страх. 
- Які ми тут ідеальні, аж незручно, - сказала Оліс.
- Де там ідеальні? Я з моделлю ДПМП 3-5 Х вже два тижні розібратися не можу, - відповів Робін.
-Не стріляє? - чомусь спитала майбутня медикиня.
- Навпаки, стріляє так, що я на кораблі боюся використовувати. Це ж дезінтегратор, хоча й малої потужності. Стіну знесе на раз.
- Так, - зітхнула Оліс. - В кожного свої проблеми.
- Відпочила? Ну тоді продовжуємо.

День 4

Мері-Єнн змахнула сторінку медичного застосунку назад, і стримано сказала:
- В межах норми.
Стівен промовчав, але ця тиша пояснила медикині більше, ніж пресловута тисяча слів.
- Тільки не кажи, щоб я не хвилювався, - нарешті вимовив розвідник.
- Не скажу, бо це одна з самих неєфективних фраз, коли людина знаходиться в подібному стані, - Мері-Єнн взяла стакан з ананасовим соком. - Це все одно, що при головній болі сказати "та розслабся, зроби вигляд, що болі ніякої немає".
- А ти як себе почуваєш? - змінив тему Стівен.
- Маєш на увазі наслідки після мсавикотовських паразитів?
- Вони не мсавикотовські, - заперечив хлопець. - Це створіння з далекої далечини, сектанти використовують їх, але не створювали самі.
- А ти звідки знаєш?, - здивувалась медикиня.
- Оліс сказала. Вона встигла відчути "маленьких друзів", це взагалі шось дивне та чуже людському розуму.
- О, до речі, а ти сказав тоді, що в нас на борту плюс один шаман. А можна, взагалі, навчитися... як це називається. Ну, тобто, стати шаманом?
- Стати шаманом не можна, - сказав Стівен. - А навчитись робити практику занурення "я є світ" - досить легко. А навіщо тобі ставати шаманкою?
- Ну, вони ж можуть лікувати людей, - напівзапитувально сказала Мері-Єнн.
- Шамани шукають першопричину хвороби, а потім усувають її. І коли джерело  зникає, людина стає здоровою.
- А як же бактерії, віруси, і всі інші збудники? - зацікавлено спитала медикиня. - Вони ж є, ти ж не будеш з цим сперечатися?
- Звісно ні, - посміхнувся розвідник. - Викривлювати  реальность - погана ідея, вона тебе наздожене, та пояснить на пальцях дуже доходчиво. Але боляче.
- То поділись?
- Я не медик, але дивись, як воно відбувається. Коли людина гнівається, який гормон виділяється?
- Кортизол, - слухняно відповіла Мері-Єнн.
- І він створює в організмі певне середовище, вірно? Яке добре підходить одним збудникам, і категорично не підходить іншім. Є навіть поняття "кортизоловий животик". Тобто, от тобі фізичні наслідки частого прояву емоції лють. Відповідно,  ті збудники, яким підходить дане середовище, розмножуються, і людина починає хворіти. Конкретним захворюванням, яке викликають певні віруси, котрі гарно розмножуються в даному середовищі, яке виникає після того, як людина починає гніватись.
- А антибіотики? Вони ж працюють.
- Звісно. Фізично вбиваючі віруси, бактерії та інших. Але якщо причина не усунута, все повертається знову. І знову. Це називається хронічне захворювання.
- Тобто, питання в тому, щоб перестати гніватися? 
- А ти віриш, що таке можливо? - спитав Стівен.
- Не вірю, - чесно відповіла Мері-Єнн.
- Правильно, бо це маячня, яку вигадали псевдогуру для того, щоб тримати у відчутті провини своїх учнів. "Ти не можеш відчувати злість, бо ті, хто досяг певного рівня,  не гніваються взагалі", - так кажуть вони. Гнів - одна з базових  емоцій, яка властива людям. Сигнальна система, яка дає зрозуміти - шось не так. Але люди все одно  ховають свій гнів, і це неправильно. Йому потрібно дати місце,  та  контролювати,  як це зробили делірійці. Причому навчають таким речам з дитинства.
- О, так, Єльтіар такий спокійний завжди,  неконфліктний, - медикиня посміхнулась. - З ним  дуже приємно спілкуватись.
- Тільки не тоді, коли стаєш 
в спарінг, - розвідник потер передпліччя. - Бо в той момент він поводить себе, як машина для вбивства. Але при цьому тримаючи себе в певних рамках, які не дозволяють важких наслідків.
- Керівникам сект така політика не підходить, - ствердно сказала Мері-Єнн.
- Звісно, інакше за які ниточки вони будуть смикати своїх неофітів.
- Але контроль можливий не тільки над гнівом, так? - хитро подивилась на Стівена дівчина.
- Спіймала, - визнав розвідник. - Над усіма емоціями. І над сумом та страхом також.  
- Тому давай для початку подихаем, - запропонувала Мері-Єнн. 
- Як каже Джуєл - дозволяю виконувати, - підморгнув Стівен, а потім заплющив очі, та почав заспокійливе дихання.