Глава 14

День 1

Якби це була книга, вона б важила кілограма півтора, але, завантажена на планшет, виглядала не так епічно.
"Ксенопсихологія. Том 6. Ореліане"
Джуєл поклала планшета, та заплющила очі. Їдея зі сном під час візиту мімів їй не подобалася. Більш того, ксенопсихологіня визнавала, що їй лячно. Це були наслідки життя в інтернатах, коли відсутність контролю могла дорого обійтися. А тут - сон, та не простий сон, а контрольований. Та ще й кимось невідомим.
Джуєл відкрила мапу "Ластівочки", та подивилася місцезнаходження екіпажу. 
Алан знаходився в ігровій. Ксенопсихологиня вирішила, що нічого не станеться, якщо вона прийде без попередження. 
Коли Джуєл зайшла в приміщення, пілот- навігатор тримав в руках планшета.
- Привіт, - поздоровкалась дівчина. - що робиш?
- Дивись, який дизайн придумав, - похвалився Алан, повертаючі планшет, на якому було шось на кшалт широкої туніки - штанів.

- Гарно, - щиро сказала Джуєл. - Я б таке носила. 
- І я б також, - хихотнув хлопець. - Бо ваш жіночий одяг це треш якийсь.
- О, ти в образ прототипа свого чіпа вживаєшся? - посміхнулась ксенопсихологиня.
- Я походив оце на Релаксі, і подумав, що особистості, які звикли вдягатись зручно, як притамано хлопцям, а тепер вимушені адягатися, як дівчата, дуже страждають від цієї зміни. І народилася думка створити таку лінійку одягу. Хоча б намалювати.
Джуєл замислилась - з такого боку проблему вона не розглядала. А, точніше, навіть не думала в цю сторону.
- Але ти ж не за тим прийшла, щоб обговорювати моє ... хоббі. - останнє слово Алан вимовив сумно. Бо йому дуже подобалося створювати незвичайні, але зручні моделі саме повсякденного одягу. Тільки от бізнес залишився на Землі, і ризиковано було навіть дивитися в той бік. 
- Ти сумуєш за цим? - спитала дівчина.
- Так, бо мені дуже подобалося те, що я роблю. 
- Ну тож можна почати все знову, - підбадьорила Джуєл. - Ідеї в тебе є, хто заважає?
- Ти права, ніхто. Але повернемося до мого питання.
- Інколи людині потрібно просто порозмовляти, - дівчина відкинулась на спинку крісла. -  Особливо, коли їй страшно.
- Людині потрібна людина, - підтвердив Алан. - Я не ксенопсихолог, але ти ж знаєш, що можеш на мене покластися.
Джуєл  згадала роки в академії, коли Алан був  другом, який  міг просто вислухати, а, часто, ще й допомогти, і зважилася.
- Річ у тому...

День 2.

Єльтіар зайшов у бібліотеку, а за ним влетів робот, та завис у повітрі. Ярослава підняла голову від планшету, і навігатор побачив, що очі в дівчини почервоніли
- Ми так не робимо зазвичай, - сказав юнак, віддаючи роботу команду поставити ємності з їжею та соком на стіл. - Але ж з будь  якого правила є виключення. 
- Мені це... ще трішечки, - винувато сказала командир Понирко.
- Ще трішечки до того, що сюди прийде Мері-Єнн, та примусово  зробить тобі ін'єкцію снодійного. - А потім Стівен, який пообіцяв, що ти в найближчі два дні зі своєї  каюти не вийдеш.
- Так ось чому прислали тебе, - посміхнулась Ярослава.
- Я найдобріша людина, але при погляді на тебе навіть в мене з'являється бажання відібрати на день речі, важчі за ложку.
- Розумієш, цей план вимагає дуже багато різної інформації, - командир Понирко відкрила ємність з першим, та швидко почала заливати в себе фіолетовий суп.
- І я не можу довірити це жодному з вас. По певним причинам. А часу обмаль. 
Дівчина відкрила друге, та з такою ж швидкістю почала знищувати картоплю з гарніром.
- Я тебе попередив, - сказав Єльтіар. - Тому, що ми всі дійсно переживаємо. А Стівен особливо.
Ярослава відставила другу ємність, та, нарешті, підняла очі на Єльтіара.
- Якщо в нас вийде - а повинно по-любому, - то це в якомусь сенсі буде сатісфакція за всі ті випадки, коли гроші знищували справедливість вщент.
- Добре. Але спати ти підеш за графіком.
- Домовились, - Ярослава швидко допила сік, подякувала, та знов заглибилась у інтернет джунглі.

День 3

- Ні, так тобі буде не зручно, - Робін підняв руку Оліс на пару сантиметрів вище. - А так взагалі не видно мішені.
Майбутня медикиня зітхала, але не заперечувала. Вона класно могла працювати з сучасною зброєю,  але все, що стріляло кулями було суцільним терра інкогніта.
- Нічого, - втішив розвідник, - навчишся. Мері-Єнн півроку с заплющенними очима стріляла, потім пристосувалась.
- А був результат? - поцікавилась Оліс, уявивши цю картину.
- Звісно, був, - спокійно сказав Робін. - Роботи- ремонтники без діла не сиділи. Я кожен тиждень колір та дизайн стін міг змінювати під цю історію. Награвся.
- А знаєш, чим ще відрізняються везунчики від інших людей? - спитала бузкововолоса красуня, опускаючи зброю.
- Давай спочатку ти скажеш твою версію, а потім я - свою, - запропонував хлопець.
- Так от, везунчики не просто будуть шукати позитив у будь-якої ситуації. Вони перетворять те, що відбувається, на поле можливостей. На якому, наче маячки, чекатимуть гарні події, та файні шанси. При цьому не забуваючи відмічати галочками незадовільні  результати, та дії з низьким КПД. 
- Гарно сказано, - погодився Робін. - А ще везунчики не бояться здатися дивними, бути незрозумілими, та втратити шанс через страх. 
- Які ми тут ідеальні, аж незручно, - сказала Оліс.
- Де там ідеальні? Я з моделлю ДПМП 3-5 Х вже два тижні розібратися не можу, - відповів Робін.
-Не стріляє? - чомусь спитала майбутня медикиня.
- Навпаки, стріляє так, що я на кораблі боюся використовувати. Це ж дезінтегратор, хоча й малої потужності. Стіну знесе на раз.
- Так, - зітхнула Оліс. - В кожного свої проблеми.
- Відпочила? Ну тоді продовжуємо.

День 4