Глава 13

Ранок. Стівен легко підвівся, вистрибнув з ІМК, та почав робити зарядку. Поруч в зачиненій на ніч капсулі прокидався Єльтіар. 
Далі в сканерах ще досипали Робін та Алан.
Мері-Єнн впорхнула в медичний відсік, наче ранішня пташечка, та привіталась:
-Добрий ранок. Як ти себе почуваєш?
- Непогано, але на мій звичний стан це все ще не схоже.
- Показники більш-менш, але знизився рівень гемоглобіну.
- Тоді я більше спати поруч не буду, - пожартував Алан, який  відкрив кришку сканера.
- Мені твоя група крові не підходить, - заперечив Стівен.
- А чия підходить? - ніби то налякано спитав Робін. 
- Добре бути іншопланетянином, - позіхнув Єльтіар, також покидаючи свою ІМК. - Нікому твоя група крові не підходить. 
- Бачу, все краще, ніж я думала, - Мері-Єнн ретельно вдивлялась в показники, поки хлопці вдягались. 
- Краще буде, коли нас погодують, - нагадав Стівен.
- Мері-Єнн, виписуй цього симулянта, він про їжу почав розмовляти. Значить, точно здоровий, - підколов Алан, застібаючи комбінезон.
- Там Ярослава вже готує, - розсіянно сказала медикиня. Вона так ретельно переглядала показники хлопців, що не побачила червоної лампочки на своєму смарт-годиннику. Зате її помітив Робін.
- А чому червона? - спитав розвідник.
Мері-Єнн свайпнула сторінку, подивилась, та посміхнулась. 
- Бо ми зі Стівеном в одній компанії. Зараз будемо споживати залізо у великих кількостях.
- Ну, ви тут вампірячте, а ми підемо, - сказав Алан. - І не забувайте, на повістці дня ще питання мсавикотів.
-Забудеш тут, - зітхнула медикиня. - В готель повертатися будемо? 
- Хотілося б, - сумно сказав Робін. - Але чи доречно?
- Не знаю, - відповів за всіх Стівен. - І ніхто тобі цього не скаже. Готових відповідей немає.

Після сніданку друзі збирались провести шось на кшалт наради, але життя внесло свої корективи. 
Виклик поступив від начальника космодрому, містера Ягодські.
- Вітаю, командире Нирко, - з екрана на Ярославу дивився гладенький немолодий чоловік.
- Добрий ранок, - обережно відповіла командир Понирко.
- На вас поступила скарга, - вів далі містер Ягодські.
- І хто ж автор?
- Я не можу вам цього сказати,  - почав викручуватись начальник космодрому. - Але зобов'язаний перевірити.
- І що саме ви збираєтесь перевіряти? - уточнила Ярослава.
- Наявність на борту незареестрованих біологичних одиниць, які несуть потенційну небезпеку для планети.
- А ми, між тим, оточені, - прокоментувала Джуєл, яка ввімкнула наружні камери.
На них було видно десяток фігур у скафандрах високого захисту, та ще з двадцять поліцейських. 
- І як ви збираєтесь це доводити? - спитала командир Понирко. - І, до речі, дозвіл на обшук у вас є?
- Всі документи були мені пред'явлені, і всі вони в порядку, - містер Ягодські пітнів ще більше, але не відступав від мети розмови. 
-А тепер ми хочемо, щоб ці документи були пред'явлені нам також, - сказала Ярослава.
- Безперечно, так і буде, коли ви вийдете з корабля.
- Тоді вам прийдеться зачекати.
- Не більше п'яти хвилин, - винувато сказав товстун. - потім вони будуть діяти згідно інструкціям про біологічну небезпеку. Час пішов, - і містер Ягодські відключився.
- Мсавікоти!, - сказала Ярослава, хоча в неї на язику було інше слово.
- За медичну капсулу можете не переживати, - сказала Джуєл. - там вже нічого немає.
- А де ж контейнери? - здивовано спитав Робін.
- На орбіті, - посміхаючись відповіла Джуєл. - Я була там вчора. І за допомогою Роксолани та невеликого зонду вивела геть все на орбіту. А зонд повернула назад. Тому нехай шукають.
- Ти дійсно надзвичайна дівчина, - Алан був у захваті.
- Ну, ми разом вчились, не забув? Не побачив за цей час, що я можу? - Джуєл посміхнулась. А потім знов стала зосередженою. - Але є інше питання. Вони не повинні побачити зайвого. 
- Тут складно не побачити, - заперечив Алан. - Я, як майже випускник,  та людина, яка літає на космічних кораблях з дитинства кажу. Це тільки ззовні "Ластівочка" літаюча супниця.

-  Три хвилини залишилось, - прокоментував Стівен. - Думаю, потрібно як мінімум вийти до шлюза та відкрити люк. Протоколи по біологічній небезпеці дають досить широке коло повноважень. Нас можуть просто спалити з орбіти.
- Добре. Єльтіаре, ми з тобою йдемо до шлюза. Будемо намагатись не пустити їх в корабель. Інші швидко думають, що можна зробити.
- Краватку в каюті залишив, - спокійно повідомив навігатор.
- Я тобі шолома вдягну. Гарного гірчичного кольору, - пообіцяла командир Понирко.

Люк відчинився, коли останні секунди вже минали. Спускатись по трапу під дулами наставленої на тебе зброї було неприємно, але що поробиш. З пристьобнутими шоломами та в скафандрах  Єльтіар та Ярослава вийшли з корабля,  зупинившись неподалік від трапу. 
- Бумажку покажіть, - наказала Ярослава через зовнішній динамік.
На мить поліцейські розгубилися. На їх пам'яті судову постанову ще ніхто не називав бумажкою. Тим більше, що паперові носії давно вже відійшли в історію.
Тому один з них сказав :
- Дайте номер вашого смартлету, я перейшлю туди фото.
-А немає, - Ярослава широко розвела руки, немов би пояснюючи процес.
-Чого немає? - тупо спитав  голова організованної групи облич.
- Смартлета немає, - пояснила Ярослава, вганяючи його в ступор ще сильніше. - можу дати своє "мило", - вона навмисно застосувала застарілий термін - тягла час.
- Ми можемо подивитись у вас на планшеті, - запропонував Єльтіар.
- Тримаючи відстань, - майже визгнув поліцейський.
- А що ж ви так? - продовжила стьоб Ярослава, - масочку хоча б вдягнули, чи шо. Он люди, - вона показала на вдягнених в скафандри спеціалістів, - попіклувались про себе, костюмчики правильні використали. А ви ото так, навіть без масочки. Ну доросла ж людина, ну хіба так можна? 
- Негайно припиніть, та проведіть нас до вашої медичної капсули, -  гаркнув наділений владою гість. - Інакше!!
- Та не волайте так, інсульта спіймаєте. Підемо, ось вона там стоїть, бачите? - командир Понирко вказала на капсулу, яка по сиротському відсвічувала на межі сектору.
- Підемо? - перепитав поліцейський. 
- А що вам, уклон викликати? -  спитала Ярослава, чим знов вогнала представника влади у легкий ступор.
- Немає уклона? Ну ви відстали від життя. Тоді ніжками.
І перша вирушила в бік медичної капсули.
Біля нєї події розгортались зі швидкістю світла. Заставивши відкрити люк, Ярославі та Єльтіару заборонили  вхід "до вияснення обставин"
-"Сподіваюсь, Джуєл все зробила вірно", - похмуро подумала командир Понирко.
Але офіцер служби безпеки зробила не просто вірно, а витончено вірно. Через півгодини з люка вигребся перший з групи зачистки, і вигляд він мав дуже і дуже поганий.
- Шось знайшли? - в'їдливо спитала командир Понирко. - Виглядаєте хреновенько.
- Твоя південна говірка - це неперевершено! -давлячись сміхом  простогнав Єльтіар.
Поки він це озвучивав, з капсули вивалився ще один тип в скафандрі, маючи подібний же стан.
- У вас там що, клуб по набуттю поганого вигляду? Тойво, начальник ваш розумаха, туди не пішов.
- Ярослава, досить! - сказала з корабля Мері-Єнн. - Ми не можемо справу робити. 
- Це я ще нічого всерйоз не починала, - відповіла командир Понирко. - От зараз остання зараза з капсули вилізе, і ми тут з'ясуємо, кому ж так стало цікаво, що аж судовою постановою на обшук запаслись.