Глава 10

Обід... Як смачно це звучить. Особливо, коли готує людина з фантазією та натхненням! 

Джуєл дивилась, як Стівен з великим розносом обходить друзів, котрі зібралися за великим круглим столом, та роздає тарілки з першим блюдом, і думала, що все гаразд, насправді. Ось поруч з нею сидить Мері-Єнн, яка вийшла зі свого вимушеного карантина, ії тримає за руку Робін, неголосно розповідаючі останні новини. Алан про шось тихо домовляється з Ярославою, і, судячи по їх задоволеним обличчям, про шось приємне. Оліс на обіді немає, дівчина ще відсипається, але для неї зарезервована порція смакоти в кухонному апараті. І Єльтіар з планшетом, на якому швидко змінюються картинки, але гаджет лежит окремо, не заважаючи нікому.

 -"Після обіду мені точно потрібно відпочити" - подумала Джуєл, нахиляючи тарілку, щоб вилити останні краплі смачнющого супчику. А  її вже чекало друге блюдо, яке виглядало досить дивно, але дівчина не сумнівалась, що воно таке ж гарне по смаку, як і перше. 

Раптом Мері-Єнн встала, і одразу ж за нею швидко підвівся Робін.

Друзі з тривогою дивились на них, перша думка, яка прийшла Джуєл - молодята посварились. Але на цей раз вона не вгадала.

- Я хочу подякувати, - сказала медикиня, і замовкла, бо слова давались їй важко. Не почувши у відповідь словесного лушпиння по типу "та не дякуй", або "все нормально, не парься", Мері-Єнн зібралась з духом, та продовжила:

- Є речі, які ми не можемо змінити, тільки приняти. А є такі, які залежать  від нашого власного вибору, - при цих словах дівчина потягнула застібку прикраси з кристалами, і ожерелок, здається, ковзнув їй в руки.

Ярослава також піднялась з крісла, практично одночасно зі Стівеном, який, здається, передбачив цей її рух. Дві дівчини, яких розділяла поверхня стола, стояли друг навпроти друга, дивлячись одна одній в очі. І два хлопця, яки дивились кожен на свою пару. 

- Це не моє, це твоє. Ваше, - виправилась Мері-Єнн, передаючи прикрасу Ярославі. - І будь які слова подяки не зможуть передати те, що я відчуваю. Але я все ж таки дякую. Тобі, Ярославо,  за вибір. Стівену, за те що признав його. І всім вам за те, що були весь час поруч.

Джуєл здалося, що всі присутні одночасно видихнули. Гроза пройшла, на цей раз стороною.

- Я б зробила те  саме знову, - сказала Ярослава. - Бо речі повинні служити людям, а не люди речам.

Мері-Єнн з полегшенням опустилась у крісло. Робін, який не випускав її руки з того моменту, коли дівчина передала прикрасу Ярославі, також сів, так і продовжуючи тримати її за руку. За ними сіли і Ярослава зі Стівеном. І друзі продовжили трапезу далі, тому що інколи краще жувати, ніж говорити).

Муха намагався зв'язатись зі своїм так званим підлеглим, але той був не в мережі. 

- Похвалився та злився, - роздратованно сказав вголос мажор. - Теж мені, крутий хакер, самого, мабуть, хакнули.

Довбенько і уявити не міг, наскільки близько його жарт відповідав тому, що сталося. Але жарти жартами, а помститися хотілось все сильніше. До того ж, Муха розумів, що дівчина явно не місцева, і може в будь який момент сісти на черговий круїзний лайнер, тут її і бачили. Шукай потім по всій заселеній частині галактики.

- "Може, все ж таки підключити важку артилерію у вигляді батька?" - думав мажор. - "Збрешу йому шось. А своїм скажу, щоб мовчали, бо зганьблю усіх. Зв'язатися чи написати? Напишу. А коли спитає, чому не зателефонував, скажу, що зв'язок дорогий. Точно, так і зроблю."

Задоволений своїм рішенням, Муха потер лап... тобто, руки, і з твердим наміром перепити усіх в місцевому барі, швидко побіг вниз по сходах.

Встаю. Йду. Сплю. Простий алгоритм, але вже перша частина пішла не по плану. Встати Джуєл змогла тільки тоді, коли всі інші розбіглися по справах. Стівен прибрав посуд, запрограмував апарат, і потім також вийшов, ввічливо попрощавшись. Через силу ксенопсихологиня вишкреблась з крісла, яке тільки заважало процесу своєю зручністю, та повільно пішла до виходу. 

Приміщення для їжі знаходилось на другому рівні, а каюти на першому, і Джуєл всерйоз думала про те, щоб дійти до басейна, та  відпочити там, а, можливо, і подивитись свої життєві показники. Але алгоритм знову зламався, тому, що дівчина побачила Єльтіара, який стояв біля стіни з планшетом, і нетерпляче барабанив пальцями по екрану. Ксенопсихологиня одразу  підібралась, звідки сили з'явились, і тихесенько підійшла до заглибленого у процес навігатора. 

На останніх кроках Єльтіар побачив її, але зробив знак "тсс", та знов повернувся до  планшету.

- І шо там таке цікаве? - все ж таки спитала Джуєл.

- Фінал. Зараз зводяться усі гілки та лінії, які були мною закладені в ШІ планшета. Пошук співпадінь та закономірностей добігає кінця. - відповів Єльтіар.

- А в коридорі для цього обов'язково стояти? - поцікавилась ксенопсихологіня.

- Поки я дійду до своєї каюти, ШІ вже все зведе. А я хочу бачити результат зараз.

- Аргумент, - погодилась Джуєл, яка і сама часто таким страждала. Тут і зараз, і неважливо, що в дощ, на одній нозі і, взагалі, ці каруселі поламані.

- Ну нарешті! - вигукнув навігатор, повертаючи єкран планшета до Джуєл, - дивись, зведені до купи всі казки, пісні та взагалі, будь який фольклор мсавикотів. І що ми бачимо? Ми бачимо закономірності. Наприклад, у них немає, як в багатьох іншіх культурах, шляху героя. Не  вважається за честь пройти власний шлях, щоб здобути цінну річ, або перемогу. Такі риси, як  совість, гідність, героїзм взагалі не цінуються, більш того, це ознака лузера, який не може хапнути, обікрасти, використати силу.

- Фу таким бути, - скривила носика Джуєл. 

- І я тобі про що! Ця цивілізація виховує моральних уродів, яки з дитинства вчаться красти, брехати, бити тих, хто слабкіший. І це триває з моменту, як на Мсавикотії висадились перші колонисти.

- Тобто, ти звів фольклор до алгоритмів, і отримав мапу поведінки стандартного мсавикота?

- Гарно ти сказала, - посміхнувся Єльтіар. - Саме так. І це допоможе нам як спіймати представника даної цивілізації, так і спілкуватися з ним. Бо може таке бути, коли  доброту вони сприймуть, як слабкість.