Глава 8

Цитадель жила. Рій існував. Все було добре. Але Всесвіт полюбляє жартувати. І через певний час до планети Мооркс знов завітали гості. Вони прилетіли на великому зорельоті, але, навчені досвідом, спочатку  спустили на планету невелику шлюпку. Вона приземлилась досить далеко від Цитаделі, але медузоподібні створіння все одно про це дізналися, тому що тепер вся планета уявляла собою велику мережу, східну до нейронної. Все, що відбувалось будь де, де є очі, одразу ставало відомо моорксам.

Тож, вони надіслали розвідників у вигляді птахів, хробаків, дрібних тваринок, і вже дуже через короткий час знали, що на планеті з'явилось шось нове. А коли занурились у колективну пам'ять, то стало зрозуміло, що таке вже було на Моорксі. Можна сказати, що колективний разум Роя порадився та вирішив, але це, звісно, було зовсім не так. І немає слів у нашій мові, щоб пояснити, як саме це відбувалось. Але головне - результат - медузки вирішили йти на контакт. Але, знов таки, згадаємо, що і слово "контакт" і "вирішили", це зовсім не те, що ми одразу для себе це уявляємо.

Для командира розвідницької капсули це виглядало, як його екіпаж, усі шість "людей" разом зійшли з розуму. В принципі, так воно і було, бо мозок цих шістьох потрапив під віддалений вплив моорксів, які спеціально для цього дуже сильно наблизились до прибулих. Медузки намагались і до командира добратися, але виявився деякий нюанс. Якщо розуміти устрій суспільства, в якому жили ці прибульці, то нічого дивного. Але для моорксів, які вперше з таким єфектом зіштовхнулися, це був шок. Але далі, якщо б медузки були людьми, можна було б сказати, що вони офігіли, але ніт, людьми вони не були, тому просто впали в ступор, і передавали візуальні дані Рою.

Отже, коли командир прибульців побачив, що на нього, видаючи незрозумілі звуки, йдуть всі члени екіпажу, то перше, що він зробив, це почав волати, щоб вони повернулись до роботи і припинили це безглуздя. Але те, що зазвичай працювало бездоганно, зараз не спрацювало взагалі. А цей командир був тертим калачом, і ситуацію зацінив миттєво. Коли його люди не зупинились після окрику, і продовжували рух з безглуздими вигуками, командир застрелив техніка - того, без кого повернення було складним, але можливим. 

Від такого способу вирішення проблеми мооркси впали в ступор, і на деякий час втратили контроль за підопічними. Не те, щоб життя одиниці медузного Роя було священним, ні, Повторюю, мооркси і слів то таких не знали. І кожна особь без коливань загинула б, якщо таке потрібно було б  Рою. Але вбивати своїх, не спробувавши інші варіанти? Вбивати насмерть, одразу, не наносячи критичних або, навпаки, некритичних пошкоджень для того, щоб зупинити?

Поки медузки "зависали", екіпаж прийшов до тями, але командир вже нікому не довіряв. В нього ввімкнувся давній досвід, і тому зброя дивилась по черзі на кожного з членів екіпажу, які, в свою чергу думали, що це їх командир зійшлов з розуму, застрелив техніка, і тепер погрожує їм. Про свою відключку ніхто з них не пам'ятав взагалі. Отже, командир волав про зомбі, екіпаж матюкав його останніми словами, і все це чули на орбіті, де був розташований сам корабель-матка.

Ситуацію ще можна було б врятувати, коли б зверху віддали наказ повертатися, до вияснення, що ж таке відбувається на планеті, посадивши в карантин усіх причетних. Але не при цьому устрої, точно ні. Нагорі вирішили зробити командира цапом-відбувайлом, та наказали йому залишатися на поверхні до вияснення обставин. Обставини прояснились дуже швидко, мооркси прийшли до тями, і знов перехопили контроль над розумом екіпажа. А замість того, щоб розібратися, що ж таке відбувається у мозгах прибульців, і чому командир уникає їх контролю,  спробували повторити атаку. 

У відповідь на це були перестріляні всі новостворені зомбі. Практично одночасно, і тому єфект резонансу пішов хвилею, захопивши не тільки тих моорксів, які здійснювали контроль нападу, але й далі, на сам Рой. Якби капітан це побачив, він був би дуже задоволений, тому що його екіпаж був вбитий не дарма. Медузи помирали тисячами, сигнал про смерть живої істоти для телепатів, якими вони були, смертельний, якщо не відключитися вчасно. А от що що, а практика відключення від Рою, чи була вона взагалі у медузок розвинена? Бо навіщо?

З орбіти це виглядало, як хаотичний рух усіх звірів, птахів подалі від епіцентру, яким був космічний челнок. Бо звіри, над якими мооркси також втратили контроль, в паніці почали розбігатися хто куди. А командир стояв зі зброєю серед трупів тих, з ким ще півгодини тому жартував, сварився та обіцяв лишити зарплатні, і не розумів, що тут, в біса, коїться. Те ж  саме відбувалось нагорі. 

Потрібно віддати шану тому безвісному командиру - йому вистачило мужності та сил затягти всіх своїх мертвих підлеглих у грузовий відсік, та запустити програму старта. Спочатку челнок не хотіли навіть підпускати до корабля-матки,  погрожуючи знищенням. Але у відповідь командир заявив, що він встигне активувати протиметеоритну пушку, і тоді у корабля точно виникнуть великі проблеми, хоча він сам цього, звичайно, не побачить. 

Після довгих перемовин сторони досягли домовленості. Челнок швартується до корабля, але ніяких контактів, поки не з'ясується, шо сталося, відбуватися не буде. А для того, щоб розібратися, будуть вислані медичні роботи, якими будуть дистанційно керувати спеціалісти. Ну, а якщо все ж таки виявиться, що це прояв вірусу або місцевої агресивної бактерії, то тоді вибачайте. 

І поки вони там між собою розбираються (скажу одразу, якщо ви будете знати правду про цю планету, ви також перестанете співчувати в ту сторону), ми повертаємось в наш час. Бо немає нічого гіршого, як дивитись на те, як істоти, які навіть по праву народження людьми не були, намагаються знайти крайнього та перекласти один на одного відповідальність...

Оліс.

Майбутня медикиня зробила собі ще одну ін'єкцію, і стала чекати, поки організм знов прийде до тями, та перестане хотіти спати. Мері-Єнн вже заснула, сидячи в ІМК, то ж Оліс вклала подругу наскільки змогла зручніше, зачинила прозору кришку, та сіла поруч. Сил на те, щоб шукати або аналізувати інформацію вже не було. Та, в принципі, можна було передати чергування Роксолані, вона, як виявилось, дуже гарно могла контролювати навіть нестандартні ситуації. Але щось крутилось в голові, муляло, і Оліс розуміла, що не засне, хоча спати дуже хотілося.