Глава 3

   Стівен дивився на себе у велике дзеркало, та був повністю задоволений побаченим. Цей ковбойський, як сказала Ярослава, прикид йому дуже подобався, і, що важливіше, був зручним. Сорочка в клітинку та класичні блакитні джинси не створювали проблем під час руху, а зручне взуття дозволяло і побігти, якщо виникне така потреба. Останнім штрихом була шляпа з великими полями, під яку відмінно можна було вдягти спеціальний захистний капелюх, за яким розвідник розраховував сховати  своє довге руде волося від пилу та бруду шахти. 

   Він вийшов з кабінки для примірювання, та відшукав поглядом Ярославу, яка сиділа на зручному кріслі, та маленькими ковтками цідила холодний сік. Біля неї стояла усміхнена дівчина-продавчиня, очікуючи на рішення про купівлю.

- Все, мій шопінг закінчено, - Стівен підхопив купу пакетів та пакетиків,  зробив жест, наче пропускає Ярославу вперед, та  попрямував  за нею до каси.

- "Ага, і до побачення, телебачення," -  про себе подумала дівчина, згадуючи  попередній досвід. Але виявилось, що вона не мала рації.

- Ти хоче зараз перепочити? - спитав розвідник, - Або підемо купувати тобі  речі одразу?

- Мені? - Ярослава так наполохалась, що навіть відступила назад. - Та я сама собі виберу. Завжди вибирала, без радників.

Стівен зупинився, та уважно подивився на неї.

- Якщо ти дійсно так хочеш, то я зараз сяду тут, у кафе, та почекаю, поки ти все  вибереш, а потім розрахуюсь, і ми разом повернемось на "Ластівочку". А якщо ти просто так звикла, і не знаєш, як може бути по іншому, то, може, даси мені шанс допомогти тобі? 

  Ярослава  розгубилась настільки, що до того, як встигла подумати, видала:

- Я тобі не халявщица якась, в мене свої гроші є. 

- Звісно, є, Роксолана потурбувалась про це, в кожного з нас на рахунках зберігаються досить великі суми. І я зараз міг би сказати, що такою відповіддю ти дуже сильно образила мене, як чоловіка, але я розумію, що це викривлення є наслідком життя в соціумі, який недружелюбний до жінок.

   Ярослава зробила вигляд, що за вікном коїться шось дуже цікаве, але пауза тривала, і дівчина знову повернулась до Стівена.

- Пішли до кафешки. Я краще буду гризти морозиво, ніж себе. 

- А потім на шопінг? - уточнив розвідник. - Купа нових платтячків, прикрас та стоп'ятсот пар взуття? Присягаюсь, я буду мовчати, як риба об лід, навіть якщо потім доведеться замовляти вантажний транспорт для всього, що ми купимо.

- Діло кажешь, - посміхнулась Ярослава, штовхаючи ліктем Стівена у бік. - А зараз побігли, бо я, здається, таки зголодніла.

   Оліс, Джуєл та Алан стояли біля входу в Парк Розваг, та дивились на натовп, який створився біля кас.

- Дивні люди, - сказав розвідник, - досі стоять в черзі, хоча електронні квитки в стабільному доступі на сайті.

- Ну, якщо нам не потрібно ніде стояти, то, може, підемо нарешті? - трішечки роздратовано запропонувала Оліс.

Дівчину можна було зрозуміти. Вчора, не спитавши нікого, вона створила собі літнє вбрання на вільну тему - міні спідниця на гудзиках та топік, який на чому тільки тримався - але не врахувала місцевих реалій та власної зовнішності. На неї витрищались від мала до велика, в незалежності від статі та віку, проводжуючи такими поглядами, що можна було на них смажити картоплю. Бо одяг був функціональним, та прикривав рівно стільки, скільки було потрібно, та ще до цього додавались зовнішні дані Оліс. Яка, признаємо, була дівчиною єфектною, з гарною фігурою та неймовірно привабливим обличчям. 

Як сказала дівчина сама про себе через п'ять хвилин після появи на людях:

"- Вдома я була звичайною серед ідеальних, а тут я ідеальна серед звичайних."

І це неабияк нервувало Джуєл, яка все ще сподівалась, що вони не будуть виділятися посеред туристів Релаксу 3. Марні надії! Тепер ксенопсихолог сподівалась лише на те, що зараз вони трішечки порозважаються на атракционах, а потім все ж таки придбають собі одяг, який  буде не таким відвертим, як те, що було вдягнене на Оліс зараз. 

- Дівчата, постійте поки що під деревом, а я піду до рекламного щита, подивлюсь, де що знаходиться,- запропонував Алан.

Джуєл хтіла було сказати, що подивитися будь який маршрут можна і звідси через смарт-годинникі, але вирішила, що в розвідника є інша мета, і не стала втручатися.

Замість того вона подивилась на "американські горки", яки хвилями здіймалися високо в небо, та уявила, як кабінка стрімко летить вниз. 

"Це буде гарна пригода," - подумала ксенопсихолог, але тут її погляд зупинився на обличчі Оліс. Сказати, що там був захват або здивування - зовсім ні. Ємоція більш за все нагадувала страх або очікування недоброго.

- Ти не любиш висоту? - обережно спитала Джуєл.

- Я не думала, що атракціони будуть такими, - не відповіла прямо на запитання Оліс. - І, так, від подібних розваг я зовсім не в захваті, тому що мій вестибулярний апарат вийде з ладу хвилини через дві, і я почну дуже некультурно блювати. 

- Шкода, - зі співчуттям в голосі сказала Джуєл. - Але ти можеш постріляти зі зброї по повітряним кулькам, наприклад. Або покататися на човниках по штучному озеру з золотими рибками.

- Напевно, я дарма сюди пришла, - наморщила лоба Оліс. - Та ще й люди ці. Дивляться, немов би я десерт на тарілці.

  Джуєл, аналізуючи потім все, що сталося, прийшла до висновку, що вони обидві дуже сильно відволіклись на власні емоції, і тому не помітили небезпеки, яка підкралась в образі п'яти антропоморфних істот (людей), та ще одного явного іншопланетника.

- Які ж гарні дівчата, та самі, - почувся зовсім поруч самовпевнений хлопчачий голос. 

Оліс, яка ще була в розфокусованому стані, звела брівки, намагаючись зрозуміти, до кого це звернення, але Джуєл, навчена роками тренувань, автоматично прийняла захистну позицію. Її внутрішній голос ввмікнув сирену, і  волав "аларм" та "Хьюстон, в нас проблеми". Дійсно, проблеми, тому що поки дівчата дивились на гойдалкі, їх напівкільцем оточили ці самі п'ятеро хлопців та іншопланетник. І наміри в них явно були не дуже добрі. А дерево, яке повинно було захищати від сонця, зараз  приховувало від сторонніх очей те, що могло під ним відбуватися. Але Джуєл все ж мала надію вирішити питання мирним шляхом.