Пролог

       Третя година ночі. Павук потер очі, та потягнувся не встаючи з крісла. Поки що його віртуальна павутина залишалась порожньою. 

- "Довго" - подумала людина, яка називала себе Павуком. - "Але ж я не можу помилятися? Знати б, тільки я над цим працюю, чи є хтось ще?"

       Він вибрався з крісла, та почав ходити по кімнаті неквапним шагом, подумки відновлюючи так би мовити "історію пошука". 

       Дані чіпа "об'єкта" не оновлювались вже більше, ніж півроку, та й остання активність була приблизно в той же час. Якщо враховувати офіційну інформацію, учбовий корвет "Лінкольн" зник  з радарів 193 доби тому, та до сих пір не був знайдений. Де чорти могли носити цю стару посудину - один космос знає. Екіпаж знаходився в статусі "зниклі безвісті", а це, скоріш за все, означало, що "і ніхто не узнає, де могилка моя".

      Тільки впертий мільярдер стверджував, що його син живий, бо так відчуває батьківське серце. Просто хлопчика потрібно знайти. І повернути додому, пояснивши, що так більше робити не треба. Але це вже  задача для грошового мішка, який хоче бути зразковим татусем. Павуку ж доручено було як раз відшукати того блудного сина, де б він не був.

      -"Та за такі гроші, що мені платять погодинно, я готовий ще півроку шукати цього курсанта," - заспокоїв себе Павук. "- А якщо найду, чого, в принципі, не можна виключати, то зможу оновити всю пошукову систему. І стану не просто найкрутішим, а супернайкрутішим! То ж, годі скиглити, приймайся за роботу"