Розділ 9

Раян

— Я втомилася боятися! — її голос був надірваний. — Мені важко навіть дихати, розуміючи, що ми перебуваємо в одному будинку.

Така маленька, відчайдушна дівчинка! Можливо, я дійсно був із нею занадто суровим?

— Йди! — відступив.

— Здається, нам варто нормально поговорити, — тихо сказала, обіймаючи себе руками.

— Ненсі, більше ніяких непотрібних розмов!

— Ну гаразд, тобі видніше, —  розвела руками, істерично сміючись. — На добраніч!

Наступного дня встав рано. Прийняв душ та пішов на кухню. Почув, як відкрилися двері.

— Як себе почуваєш? — не піднімаючи погляду, запитав.

— За ніч хоробрості набралася!

Я засміявся й, відчуваючи її пильний погляд, повернув голову.

— Що у нас на сніданок?

Здійняв догори брови.

— Ти погрожував мені, викрав, морально знущався, але я помітила, що ти ніби став... як би це правильно сказати, лагіднішим!

Я очманів від її слів та мовчки поставив на стіл млинці з вишневим джемом.

— Ти навіть і готувати вмієш... не чоловік, а просто мрія!

Закотив очі й промовив:

— Ненсі, хоробрість та дурість це різні речі!

Вона нахмурилася, встала з-за столу та через плече кинула фразу:

— Сам ти дурень!

— Ненсі, повернися за стіл!

— Так ти ще й тиран? — закричала.

Підхопив її за спину та посадив на стілець. Нахилився до обличчя. Вона помітно нервувала, але погляд не відводила.

— Ти погано на мене впливаєш! — промовила у вуста, і я зловив кожний її подих.

Волосся впало мені на обличчя. Вона підняла руку та прибрала його. Легко провела по щоці, але відразу ж забрала, стискаючи кулачки. Я бачив її страх, сумніви та внутрішню боротьбу.

— Я не говорила тобі, але мені дійсно шкода, що все так трапилось, —  подивилася пильно в очі. — Сподіваюсь, що скоро все закінчиться, і ми забудемо одне одного.

Посміхнувся куточками губ.

— Поснідай, потім поїдемо, — взяв себе в руки та відійшов.

Зрештою, робота у спецзагоні навчила найголовнішого: витримки. Адже бути поряд із нею виявилося дуже складно.

Після обіду ми виїхали. Цілу дорогу вона мовчала, навіть ні разу не поглянула в мою сторону. Зупинилися біля бару на околиці міста, й варто було нам вийти з машини, як назустріч вийшов Том Гарольд та кінолог Сара Бейкер.

Дівчина заховалася за спиною, важко зітхаючи.

— Раяне, друже! Радий тебе бачити, — першим підійшов Том, а слідом за ним і Сара.

Я відійшов у сторону та привітався з колишніми колегами.

— А вона що тут робить? — поглянувши на мене, з відвертою відразою, запитала Сара.

— Вона зі мною! — нахмурившись від тону жінки, відповів.

— Раяне, я не думав, що ти приїдеш з дівчиною, яка тебе практично посадила, — з натягнутою посмішкою, сказав Том.

Ненсі схилила голову на бік та підійшла ближче:

— Я також не думала, що він знайде мене після того, як я його посадила, але... життя непередбачуване!

Том та Сара переглянулися.

— Ну що ж, пані! Тоді прошу, вперед! — сказав Том. — Проблем, звичайно, ви нам усім додали!

Ненсі напружилася, але, зрештою, пішла з Томом. Тим часом мене перехопила за руку Сара.

— Раяне, якого біса ця дівка тут робить? — нахмурилася, стиснувши губи.

— Саро, це моя справа. Не переходь межу!

— Я бачу, що ти її вже перейшов! Раяне, ти в першу чергу офіцер, і назавжди залишаєшся ним. У тебе є шанс повернутися!

— Є, і я його використаю. А дівчина мені допоможе!

— Я все розумію! Тебе незаконно посадили, ми всі частково постраждали, але разом із цим, я не хочу, щоб у тебе були проблеми... зокрема, через неї! — з огидою сказала останні три слова та закотила очі.

Том та Сара були моїми товаришами, які підтримали у найважчу хвилину, і я розумів, що вони негативно поставляться до появи Ненсі. Я хотів їй показати, що у поліції також працюють люди, які через необдумані вчинки та відверту брехню, змушені покинути родину. Адже спецпідрозділ для нас був саме родиною!

Розмістившись за столиком, я час від часу дивився у сторону Ненсі й на фізичному рівні відчував її напругу.

Але найнеочікуванішим стало те, що вона схопила мене за коліно та сповзла по дивану.

— Ненсі Стюард! Невже це ти?

— Дідько,  — тихо сказала.

Ми обоє повернулися. Перед нами повстала струнка білявка.