Розділ 7

Раян

Повернувся додому з пакунками. У будинку була тиша. Зайшов у кімнату до Ненсі й на кілька хвилин застиг на місці. Чув спокійне сопіння й спостерігав, як підіймаються її груди. Відкинув зайві думки, які так невчасно з'явилися та забираючи пакети з їжею, пішов на кухню.

Дівчина не прокинулася. Заглянув ще раз у кімнату, будити не став! Невже у мені прокинулася милість? І смішно, і грішно стало від своїх думок!

Пішов у ванну кімнату, включив воду й став у душову. Виставив руки перед собою та схилив голову. Не знаю, скільки хвилин простояв у такій позі, лише відчуваючи, як холодна вода стікала по тілу. Двері у ванну кімнату відчинилися, я одразу почув писк. Виключивши воду і швидко обмотавши рушник на стегнах, вийшов. Ненсі заплющила очі й захитала головою.

Я засміявся.

— Що, мала? До мене хотіла?

— Вибач... я лише, — зітхнула. — Я краще... піду!

Вона підняла голову й розплющила очі, але я вже був поряд. Зробила крок назад, ось невдача... стіна! Вона мимоволі провела поглядом по моєму тілу, відвернулася, знову зітхнула й швиденько вишмигнула. Ось в цій ситуації мені реально смішно стало: танцівниця у нічному клубі, яка напівоголеною крутить принадами перед чоловіками, так мило червоніє!

Су**, нонсенс!

Цілу ніч не міг нормально спати. Весь час прокидався від кожного шереху й лише під ранок сон, зрештою, здолав мене!

Прокинувшись першим, пішов на кухню. Приготував сніданок і вже збирався будити її, як вона сама з'явилася у вітальні. Склала руки на грудях, підняла підборіддя та пильно подивилася на мене. Я відповів їй тим самим, відверто роздивляючись: хвилясте волосся, злий погляд, стиснуті вуста, не за розміром широка майка, короткі шорти й гарні ноги. Подивився прямо в очі, зробивши крок вперед. Вона спробувала відвернутися, але я слідкував за кожним її рухом. Звузив очі й легко всміхнувся.

— Ти так і не сказав, навіщо ми тут? — першою порушила тишу.

— Не сказав! — підтвердив. — За сніданком все розповім!

Дівчина торкнулася свого живота й, обійшовши мене, пішла на кухню.

Я приготував яєчню, купив курячі ковбаски, бекон, томати, листя салату та зробив тости.

Вона з насолодою поїла. Я поглядав на неї та не стримував усмішки.

— Ти мені скажеш, нарешті, навіщо ми тут?

— Сьогодні в «Hilton Los Angeles-Universal City» відбудеться благодійний вечір. На ньому будуть присутні чиновники, зірки, впливові особи й серед них... твій татусь!

Вона зблідла.

— Ні! Ти не змусиш мене!

— Ненсі, пам’ятаєш мої слова?

— Йди до біса, Раяне Скотт! — викрикнула та схопивши тарілку, кинула в мене.

Ухилився!

Вибігла з кухні, як навіжена.

— Ти... мерзотник! — задихалася від люті. — Я нікуди не піду!

— Ні, не підеш... ми поїдемо разом!

Вона замахнулася, але я перехопив її за руку та різко повернувши спиною до себе, зафіксував її у своїх обіймах.

— Ти мене вже дістав! — кричала. — Божевільний!

— Що у тебе трапилось із батьком? — притиснувши до себе, спокійно запитав. — Я чув твою розмову з сестрою!

Вона видихнула та перестала вириватися.

— Я не хочу його бачити!

— Розумію, я також не хотів тебе бачити після суду, але... вирішив поглянути в очі тій, яка мене посадила!

Вона хмикнула.

— При чому тут це?

— При тому, Ненсі, що у тебе є шанс поглянути у вічі батьку й сказати йому про все, що накипіло, — прошепотів на вухо. — Скористайся цим...

— Ти маніпулятор! Використовуєш психологічне насильство, без якого вже жити не зможеш! Це низько та гидко! — сіпнулася. — Ти порушуєш мої кордони, як фізичні, так і психологічні. Намагаєшся знищити мене морально!

— Маєш рацію!

— Боже, твій спокійний тон мене ще більше дратує! — схилила голову.

— Скоро все закінчиться, лише роби все, що я тобі скажу!

Вона захитала головою.

— Я вже не вірю, що ти мене просто так відпустиш!

— Відпущу, даю слово офіцера!

— Гаразд, — тихо сказала.

Я відпустив її. Самому стало гидко від себе та своїх дій! Але, зрештою, я дав їй слово, що після всього відпущу. Якби знав наперед, як помиляюся, не давав би таких обіцянок... ніколи!

Ненсі

Як же Він мене дістав та бісив! Ненавиджу Його!

Боюся й одночасно... дідько, як згадую той момент у ванній кімнаті... Заплющила очі, намагаючись вгамувати дихання й відчуваючи ще й досі Його дотики на шкірі. А ще розуміння того, що винна не лише у своїх проблемах, а що через мене постраждали люди, знищує з середини!