Висновки

Прочитавши цю працю, може сформуватись думка, що автор, користуючись поглядами Декарта, Бекона і ,звісно, Гегеля, виводить свою систему, але насправді вищевикладена система формувалась поступово, завдяки інтуїтивним стрибкам. Всі паралелі у цій праці авторської системи з правилами Декарта, з висновками Бекона, з поглядами Гегеля не більше, як відшукання схожого погляду серед авторитетів. Беззаперечно одне: тільки познайомившись з Гегелівським законом єдності та боротьби протилежностей стало можливим аналітичне міркування у даному напрямку, звісно не без врахування теологічного підґрунтя аналітика.

Ми бачимо, що дана філософська система торкається однієї з основних тем: у філософії – буття, у діалектиці – протилежностей.

Буття автор вбачає три-формним: надреальне буття, реальне буття, умовне буття.

Протилежності автор поділяє на види загального та методологічного розділення.

Загальне розділення має реальні, умовно-раціональні та умовно-апріорні види протилежностей, а методологічне – нерівноправні та рівноправні.

Окрім цього, автор передбачає застосування різного методу для різного виду протилежностей методологічного розділення. Так, для нерівноправного виду протилежностей слід застосовувати метод «теза, антитеза, синтез», а для рівноправного виду протилежностей підходить тільки авторський метод «теза, теза… синтез».

Отже, дана система претендує не стільки на існування у вигляді індивідуального погляду, скільки на визнання вірності її структури, яка відповідає об’єктивній реальності.