Вступ

««Что есть истина?» – спросил насмешливо Пилат и не стал дожидаться ответа. Разумеется, есть люди, которые испытывают восторг от неопределенности и головокружения и считают, что они попадут в рабство, если станут придерживаться какого-либо неизменного убеждения, что истина повлияет на свободу воли как в мыслях, так и в поступках»[16, с.354].

Саме від дискомфорту невизначеності може народитись ціла система об’єднаних між собою понять. Через незважання на цей дискомфорт виникає цинічний погляд на світ, побудований на доведених вже істинах, вийти за рамки якого заважають засвоєні раніше вчення, а тільки вийшовши за межі будь-якої системи можливе тверезе її оцінювання. Про все на світі, що людина знає, має винести свою оцінку, бо для чого розум, якщо не думати, для чого свідомість, якщо не усвідомлювати.

Любу філософську точку зору можливо критикувати та проводити паралелі з нереальними фантазіями, але тільки при погляді на діалектику можна бути враженим ґрунтовністю розробленої системи та при спробах будь-яких паралелей розбитись об скелі діалектичної правоти, якщо не бути як вода, що не нищить скелі, тобто «правди», а проходить крізь тріщини, досягаючи глибин, тобто істини.

У даній праці пропонується ціла філософська система, в якій прослідковується намагання відповісти на основні питання: про буття у філософії, про протилежності у діалектиці.

Дана філософська система включає у себе також авторський метод подолання протиріч «теза, теза… синтез», який, звісно ж, не є повністю вигаданий автором, але ним сформульований, бо до цього моменту цей метод не мав назви, та його існування не було диференційовано науковою думкою.

Виступаючи з новою системою, автор не йде шляхом заперечення попередніх здобутків у філософії, а намагається лише докласти свій камінчик до монументальної «споруди-науки» [22, с.659].