Знову біль

Лоліта прокинулася першою. Адам спав, міцно обіймаючи її за талію. На мить вона дозволила собі посмішку, мимоволі ковзаючи пальцями по його щоках. Але реальність поверталася з кожним подихом. Вона обережно встала, загорнулася в його сорочку й пішла на кухню, щоб приготувати сніданок.

Поки смажились тости, вібрував телефон. Вона машинально глянула — і застигла.
Повідомлення було коротке, але болюче:
"Солодкий, я так скучила за тобою. Коли повторимо?"
Підпис — Аліна з червоним сердечком.

Її груди стисло. Кров прилила до скронь. Все всередині завмерло, а потім — загоріло. Сорочка на її тілі наче пекла.

Адам вийшов з душу, витираючи волосся рушником.
— Прокинулась, принцесо? — усміхнувся, підходячи ближче, але зупинився, побачивши її обличчя. — Що трапилось?

— Це ти питаєш? — її голос був ледь стриманим. — Хто така Аліна?

Адам зблід.
— Лоліта… це не те, що ти думаєш…

— Ні, це саме те. — Вона кинула йому телефон. — Я просто була черговою. Ти не змінився. Нічого не значило, так? Просто тіло?

— Це не так! — Він підійшов ближче, намагаючись її зупинити. — Лоліта, я кохаю тебе! Я не знаю,що вона хоче від мене ... я… я не бачився з нею давно!

— Мовчи. — Її голос тремтів, але очі палали. — Я повірила. Дала нам ще один шанс. І що? Я знову дно для тебе?

Він простягнув руку, але вона відсторонилася.
— Я шкодую про все, що було між нами вночі. Шкодую, що повірила тобі знову.

Лоліта вискочила з квартири. Бігла, мов задуха переслідувала її. Сіла в авто — пальці тремтіли, сльози застилали очі. Вона завела двигун і рвонула з місця.

Адам вибіг слідом, майже босий, вигукуючи її ім’я. Але було запізно. Вона зникла з його життя знову. І цього разу — можливо, назавжди.