Аукціон долі

Минуло два роки. Син Лоліти і Адама підростав швидко — він був жвавим, розумним хлопчиком з ясними очима, в яких Лоліта щодня бачила відбиток минулого. Він був копією Адама — навіть усмішка була та сама. І хоч вона його безмежно любила, кожного разу, коли погляд зупинявся на обличчі сина, серце стискалося болем.

Її життя з Марією було спокійним. Великий дім став для них захистом, безпекою і новим початком. Сергій, як і обіцяв, не втручався у їхнє життя. Приїжджав рідко, лише на фото для світських хронік. Його роль чоловіка була чітко прописана — усмішка, комплімент, легкий дотик до руки.

Одного дня Сергій з’явився несподівано.
— Лоліто, через кілька днів ми маємо бути на благодійному аукціоні. Його організовує один відомий бізнесмен. Важлива подія. Там буде багато камер.

— Добре, — відповіла вона, хоча в душі щось здригнулося. Яке дивне відчуття — наче щось має змінитись. В повітрі витала тривога.

---

У вечір аукціону Лоліта обрала свою найкращу сукню — темно-синю, з відкритими плечима, що підкреслювала її витончену фігуру. Візажистка зробила їй макіяж, перукар — елегантну зачіску. У дзеркалі вона виглядала — наче королева. Але всередині… її тривожило передчуття, яке не полишало ще від ранку.

Марія залишилася вдома з маленьким Артемом.
— Не хвилюйся, — усміхнулась вона, — ми подивимося мультики і будемо чемними.

---

Аукціон проходив у розкішному залі палацового стилю. Люстри, шампанське, усмішки — все блищало і виблискувало.

Коли Лоліта увійшла в залу під руку з Сергієм, усі голови повернулися до неї.
— Яка в тебе чарівна дружина, Сергію! — не раз пролунало того вечора.

Вона ввічливо усміхалася, мовчки приймала компліменти. Але серце билося дедалі швидше. В натовпі вона раптом відчула… чужий, але знайомий погляд.

Він палив її шкіру. Дихання перехопило.

Вона обернулася.

І побачила його.

Адама.

Їхні очі зустрілися.

І в ту ж мить світ перестав існувати…

---