— Наш Алан цікавиця Урвищем.
Діон стояв спершись на дверну раму. Двері масивні, з візерунками сонця. Він склав Руки на грудях і дивився за рухами брата.
— Чесно, взагалі все-одно, — знизав плечима Август дивлячись в дзеркало на те, як він поправив комір, — він таким точно цікавитись буде.
— Так, але… — Діон задумався.
Відштовхнувся від дверей і великими кроками минув кімнату.
Кімната Августа була, як і всі інші в замку: велика, простора. Промені сонця падали з великого вікна, тому щей світла.
Август крутився біля дзеркала, звісно милувався собою в
такому аристократичному костюмі.
“Бути лицарем це звісно добре, але все-таки повернутись додому і вдягнути м'які тканини, це найкраще” — думав хлопець розвернувшись до Діона обличчям і спершись на невеликий комод біля ліжка. Тоді посміхнувся, але побачивши серйозне обличчя свого брата, посмішка зійшла з обличчя.
& Ну, і чому ти такий насуплений? — пробурмотів він.
Не почувши відповіді, він видихнув, відштовхнувся від комода і став навпроти принца.
— Багато хто цікавиться Урвищем, це нічого не означає, — сказав він.
— Ти не бачив як він відреагував на затемнення! — Не стримався Діон.
Він не хотів зізнаватись, але дивна поведінка Алана лякала. Взагалі звідки взявся цей Алан, прийшов з лісу разом зі своїм другом. Хіба не дивно?
— Не довіряй йому і цьому Еросу, — пробурмотів хлопець трохи охолонувши, — я тебе прошу.
Август розсміявся, але помітивши, як на нього дивиться Діон, цими наляканими жовтими очима, затих.
— Добре, — сказав він поклавши руку на плече брата і стиснувши, — я не буду дуже їм довіряти.
— Слухайте, хлопці, — почувся голос десь біля них.
Це налякало Августа, але Діон лише гланув в той бік звідки чувся голос. Так, як він і думав, на ліжку Августа дуже добре влаштувався Сайрус: заклав руки за голову і схрестив ноги.
— Користуйся дверима, будь ласка. — Пробурмотів Август.
— Так не цікаво, — відповів чаклун встаючи з ліжка.
Трохи покрутив тілом то в той бік, то в інший, розрівнявся і посміхнувся.
— Капюшон хоча б зніми, — розвернувся до нього Діон, — ти в приміщенні взагалі-то.
— Ти ж знаєш, я не люблю ці всі правила, — насупився Сайрус і обійшов їх обох.
Стукнув одним пальцем по дзеркалу, в яке кілька секунд тому дивився Август. По його гладенькій поверхні, від дотику, розійшли хвилі, як по воді. Поверхня затремтіла і перед братами з'явився темний прохід.
— Дзеркало з твоєї кімнати веде прямо туди куди потрібно, ходімо вам дещо покажу.
Не встигли принци зреагувати, як чаклун зник в темряві. Здивовані брати переглянулись і пішли за ним.
“Дізнаються вони те, що хотіли? Король Сонячного королівства має знати правду. Але наш Король не в тому стані, щоб розповідати легенди своїм наступникам.”
Зайшовши в темну кімнату, Сайрус провів поглядом обох братів, тоді прохід закрився. Дзеркало клацнуло, як і завжди, але Август, краєм ока, вловив в ньому якусь фігуру.
Кімната темна, що дуже дивно для Сонячного королівства.
— Це підвал, — прошепотів Сайрус на вухо Августа, — ми знаходимось на рівні Урвища.
— Що?! — Скрикнув Август, а тоді затих, — Ти хоча б маєш чим думати? Що ти робиш?
Сайрус лише підняв руки в удаваній капітуляції і вказав на дзеркало з іншого боку кімнати.
Воно вже припало пилом, золота рама давно не була сяючою. Діон підійшов до дзеркала і провів пальцем по краю. Нічого не сталося, хлопець лише глянув на руку, а точніше на пил і розвернувся до братів.
— І що це означає?
— Ось це дзеркало — прохід в урвище, — посміхнувся Сайрус штовхнувши Августа в бік ліктем.
Той здригнувся і відступив на крок назад, але натрапив на когось позаду себе.
Почувши тихий зойк, він відступив і з того місця, розвернувся і ледь зміг втриматись на ногах від різкого удару в живіт.
— Сайрус, це твої жарти? — видихнув він кашляючи.
Повільно вдихнувши, Август підняв погляд на фігуру перед ним. Перед ним стояла дівчина, в довгій сукні, біле волосся спадало на плечі, а фіолетові очі виблискували в темряві. Август вирівнявся і позадкував назад до Сайруса, який приготувався до гіршого. Пройшовши рукою по поясі, принц фиркнув.
— Ну звісно, меча ж немає, — блондин кинув погляд на брата, який все зрозумів.
Діон відразу відштовхнувся від того місця де стояв. Його рука зблиснула і в ній з'явився спис. Дівчина трохи примружилась від світла, і саме в той момент принц ударив списом їй по ногах. Не лезом, але цей удар завдав їй болю. Вона здивовано упала на коліна. Діон приставив лезо до її горла і заставив подивитись на нього.
— Удар у вас видався сильним, люба леді, — пробурмотів Август спершись на Сайруса.
— Ти нас сюди привів, але просто стояв, — фиркнув Діон звертаючись теж до чаклуна, — міг щось зробити.
— Бережу сили, та й я дівчат не б'ю, — посміхнувся чаклун.
Діон цокнув язиком і знову звернув увагу на дівчину, яка стояла на колінах і дивилась на нього великими фіолетовими очима. Благання проскочило в її погляді, але Діон не звернув на це уваги. Більше його здивувало не це. Світло від списа освітлювало її бліде обличчя і чорні білки. Прямо такі, як тоді були в Алана.
— Хто ти? — спитав він твердим тоном притиснувши лезо ближче до її горла.
— Луна, — спокійно відповіла вона, — я тут трішки…застрягла.
— В сенсі?
Август відштовхнувся від Сайруса і присів біля дівчини відштовхуючи Діона. Вона виглядала юною, років шістнадцять, не більше, тому він вирішив розпитати її по доброму.
— Юна леді, поясніть нам, як ви тут опинились, — посміхнувся він.
Луна оглянула його з ніг до голови і фиркнула. Відштовхнулась від них подалі.
— Ваша Королева мене залишила тут, — пробурмотіла вона.
Діон з Августом переглянулись, тоді майбутній Король подивився на Сайруса, який стовбичив неподалік.