Проти годинникової стрілки

Розділ 26

“І прийшла вона до мене. Хотіла підтримки, а я лише змогла розповісти їй правду.”

Еліс минула долину. Вона не далеко відійшла від королівства, але відчуття було дуже дивним. Нерви, страх, все змішалося. Перечитавши ще раз лист від мами, вона склала його в акуратний клаптик і всунула в маленьку сумочку, яку взяла з собою. Пройшовши ще кілька кроків дівчина зупинилась, озирнулась навколо. Ось світило сонце, яке вже почало сідати, там вітер колихав листя дерев і починався ліс. Небо було чистим взагалі без хмар. Під ногами зеленіла трава з рожевими квітами. Їй справді було страшно, Еліс ніколи не відходила далеко від дому. Астерфолл не велике місто, воно не було таке як це Сонячне королівство. 

Дивлячись під ноги, вона ступила ще кілька кроків, тоді ударилась в щось тверде. Піднявши погляд юна леді нічого не побачила. Та сама долина, навіть стіни не було. Оглянувшись по сторонах вона не помітила, як повітря стало дивно важким, небо переливалось рожевими кольорами. Озирнувшись знову на те місце Еліс підскочила. Перед нею стояв невеликий будинок. Ліани з квітами обплели віконні рами і стіну. Квіти чудово пахли, тому дівчина підійшла ближче оглядаючи дім.

Вона знову злякалась коли двері, з скрипом, повільно відчинилися. На порозі стояла жінка з довгим золотим волосся і гарними зеленими очима, шкіра бліда, а на губах розцвіла легка усмішка. Її фігуру підкреслювала блакитна, довга сукня, з дивними і разом гарними візерунками. Вона тримала руки складеними разом, тому Еліс помітила червоні візерунки квітів на руках.

— Я тебе чекала, — посміхнулась жінка.

— Мамо! — Еліс не втрималась. 

Сльози забриніли в її очах коли дівчина підбігла до мами і обняла її так сильно, як тільки могла. Жінка погладила її по довгому золотому волоссю і притиснула її ближче до себе.

 

Еліс сиділа за невеликим столом поки її мама крутилась біля чашок з ароматним чаєм. Поки жінка була зайнята дівчина оглянула будинок. Акуратний, прибраний, не такий до якого вона звикла, найголовніше, що він був комфортним, те що їй зараз потрібно.

Жінка поставила дві красиво вирізблині кружечки на стіл. Вони наповнені ароматною рідиною в якій плавало щось схоже на пелюстки. 

— А, мамо… — Еліс замовкла обдумуючи це, — я не знаю твого імені…

— Селін, — посміхнулась жінка сідаючи навпроти дочки, — а ти як? Моя люба Еліста.

— Еліста? — Не зрозуміла дівчина.

Селін завмерла, потім тихо засміялась і зробила ковток чаю.

— То ти нічого про себе не знаєш? — спитала вона.

Дівчина замахала головою. Вона справді не знала, особливо зараз. Але вона щаслива, нарешті, після стількох років, вона спокійно сидить разом з мамою і пила чай.

— Тоді я маю розповісти. — Промовила Селін ставлячи чашку на маленьку тарілочку з тихим дзенькотом.

— Угу, — пробурмотіла Еліс роблячи ковток чаю.

Рідина була теплою і дуже смачною. Нагадало дитинство, але дівчина не пам'ятала, щоб в дитинстві пила цей чай. Від нього віяло солодким ароматом квітів і це її заспокоїло.

— Еліста твоє повне ім'я, — промовила Селін поставивши лікті на стіл і підперши підборіддя рукою, — твій батько був проти, тому назвав тебе Еліс.

— Він був проти імені, яке ти мені дала? — перепитала Еліс здивовано підігнувши брову вгору.

Селін кивнула: 

— Розумієш…, хоча краще тобі зараз не знати. Давай краще розкажи, як у тебе справи?

Еліс здалось це дивним, але вона стільки хотіла розповісти мамі, тому без питань поставила чашку на стіл і почала свою розповідь не пропускаючи найменших деталей.

— Моя мачуха дивна жінка, але краще я розповім про своїх друзів!

— О так, я рада про них послухати, — посміхнулась Селін.

— В Астерфоллі у мене є друг Астер…він дивний тому я з ним не дуже пересікаюсь, він постійно десь зникає. — Продовжила дівчина.

— Ох, цікаво, — засміялась жінка, — веселий хлопець напевно.

— Дуже, — посміхнулась Еліс, розуміючи, що її мамі справді цікаво це слухати, — а ще останнім часом у мене з'явилось багато друзів. Наприклад Август, Діон, Сайрус, Ерос і…Алан.

На останньому вона затнулась і втупилась в свій чай. Селін ж розпитувала далі.

— Ох, люба, — посміхнулась вона, — цей Алан тобі подобається?

Щоки Еліс спалахнули, вона обхопила їх руками і відвела погляд. Її зелені очі вдивлялись в підлогу, в старі дерев'яні дошки, які контрастували з самим будинком.

— Ну… — вона затнулась, — не те щоб…він дивакуватий. Він навіть імені мого не пам'ятає, та й свого теж.

— Хм, — Селін відкинулась на вирізблину спинку стільця і обвела поглядом кухню, — добре. Інших я знаю, чула про них від Міради…

— Ти знайома з Королевою?! — здивовано вигукнула дівчина.

Селін посміхнулась і кивнула повертаючи свою рівну поставу: 

— Ми з нею подруги, вже третє століття пішло.

— В сенсі? 

Жінка підняла погляд, її зелені очі зустрілись з такими ж очима дочки. Еліс здивовано витріщалась на матір, не знала, що вона так жартує. Чи це не жарт?

— Ах, — видихнула Селін, — все-таки треба сказати. Я ж відьма. І Мірада теж. Люба, Еліста це ім'я відьми…

Еліс не зрозуміла, вона так і витріщалась на матір. В її голові пройшов буревій, перекинув всі думки з ніг на голову. Коли до неї дійшло, а це було довго, її очі розширились.

— Я теж відьма..? — обережно спитала вона.

Селін кивнула, тоді поклала на стіл свою руку долонею вгору.

— Дай руку.

Дівчина завмерла. Ось зараз їй справді стало лячно. Може це не її матір взагалі…вона ж все-таки її не бачила ніколи, але звідки Селін могла знати її ім'я?

— Не бійся, — посміхнулась мама.

Еліс ковтнула наростаючий клубок в горлі і повільно поклала свою руку на руку відьми. Як на диво, рука Селін була м'якою і теплою. Еліс зробила глибокий вдих і розслабилась.

Тільки но їх пальці торкнулись, як звідки не взявся вітер. Він віяв від столу, з долоні жінки. Він підняв волосся Еліс позаду, але вона бачила лише свою руку, а точніше красиву червону квітку на тильній стороні долоні. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше