В бібліотеці чувся лише шурхіт сторінок книг. Пахло старим папером від чого в Алан закрутилася голова.
Відразу після розмови з Діоном він пішов в бібліотеку сподіваючись на те, що там знайде свого друга. Так і вийшло.
Ерос сидів над книгою під світлом свічки. На столі навколо нього лежали інші книги, такі ж самі пошарпані і старі, з вже пожовтілими сторінками. Користувались ними не раз, це було зрозуміло.
Алан обійшов величезні стелажі не звертаючи увагу на книги, його це не цікавило.
— Як справи? — спитав він, і здивувався веселості свого голосу.
Ерос теж здивовано підняв погляд, оглянув його і повернувся до книги.
— Багато чого знайшов цікавого, — пробурмотів він, тоді підняв одну з книг і розкрив прямо посередині показуючи Алану, — пам'ятаєш Духи казали, що книга змінить зміст в руках власника. Ось наприклад, Котоне, той самий, що написав Книгу Демонів, був одружений. Як він писав в своїй книзі: “Вона була прекрасна, як троянда, мала той погляд, холодний, елегантний. Рухалась з грацією, якої я ніколи не бачив, за це я її полюбив”. Називав він її Терезою…але…
Ерос вклав книгу в руки Алана. Поки той її розглядав, хлопець дістав іншу. Між тими книгами, які біля нього лежали на столі, він ледь знайшов потрібну.
— Але тут написано, що її повне ім'я Аметерезу. — сказав він відкриваючи книгу і гортаючи сторінки.
— А тепер трохи коротше і так, щоб я зрозумів. — нарешті промовив Алан кладучи книгу на стіл.
Ерос промовчав закриваючи ту книгу, яку тримав. Поклав її на стіл і взяв вже знайому обкладинку, яка кілька секунд тому була в руках Алана.
— Коротше кажучи, — сказав він піднімаючи книгу на рівень очей друга, — ця книга про одного демона, Аметерезу. А ще коротше, про дружину Котоне, Терезу.
— Стоп, — зупинив його розповідь Алан спираючись на стіл руками і сверлячи поглядом книгу, — “Книга Демонів”. Там ж має бути їх багато?
— Так, — кивнув Ерос провівши пальцями по назві.
Хлопець відкрив книгу, але цього разу нічого дивного не сталось. Просто почались розділи. Алан навіть прочита: “Розділ перший”. Ерос прогорнувши трішки і зупинився.
— Згадки є, — промовив він, — демонів є багато. Ось наприклад: Луна і Оріон, демони Зіркового зв'язку. Пов'язані з небом. Цікаво, що вони досі живі. Ну і Аметерезу ми з тобою бачили, та й навіть самого Котоне. Я не здивуюсь, якщо і вони існують. Ой, Луна взагалі не під своїм ім'ям, її справжнє ім'я Ліра, але вона не хотіла його…чому, не зрозуміло.
Алан нашорошив вуха вслухаючись в кожне слово свого друга. Він не любив такі довгі розповіді, але ось це було навіть цікаво. Обдумуючи кожне слово Ероса він сів на стілець навпроти нього і підпер підборіддя.
— Може ти знайшов щось…про Нейра наприклад… — він сам не розумів чому, але йому було цікаво, що це за ім'я.
Алан думав над цим з того часу, як той дивний хлопець назвав його цим ім'ям і додав слова: “У тебе її очі…”. Хлопець відчував щось дивне всередині себе. Це вже не був холод, навпаки якесь впізнання і зв'язок.
“Чиї очі?” — знову подумав Алан піднявши погляд на стелажі з книгами.
— Нейр… — пробурмотів Ерос, — а точно, це тебе так той хлопець назвав. На жаль я нічого такого не знайшов.
— Зрозуміло, — пробурмотів Алан встаючи з стільця.
— Якщо що Еліс тебе шукала, — промовив Ерос посміхнувшись, — казала, що хоче поговорити. Але зараз ти її ніде не знайдеш, вона зв'язалась з своєю реальною матір'ю і десь зникла.
Алан кивнув, мав вже рушити до виходу, як зупинився і подивився на друга.
— Ти не йдеш?
— Ще ні, хочу ще знайти щось цікаве.
Алан кивнув і рушив до дверей. Штовхнув їх і відчинив.
Вийшов в коридор де все вже освітлювало вечірнє сонце і зупинився. Сперся на двері, вони заскрипіли і зачинились, а Алан втупився в підлогу.
“Що зі мною відбувається…?” — подумав він закривши обличчя руками потираючи очі.