— Чого ти хочеш?
Алан з Сайрусом минули сад і вийшли до невеликої альтанки. Альтанка знаходилась біля річки яка стікала вниз, це видовище було гарним, але Алан зосередився на людині перед ним.
Сайрус підійшов до самого краю і зіштовхнувся носком черевика камінець вниз. Він полетів зі швидкістю світла і зник там.
— Хотів показати тобі ось це, — він махнув йому рукою, — Королева Розалія ж сказала про Короля. Он там внизу і знаходиться його замок. Ми називаємо це Урвищем.
Алан підійшов ближче, обережно переставляючи ноги по холодному каменю.
Вітер знизу вдарив в обличчя — різкий, сирий.
Він глянув вниз.
І одразу відвів погляд.
Там не було дна. Лише темрява, така густа, ніби вона дивилась у відповідь. Холодок пробіг по його спині, кінцівки знову оніміли.
— Що ти відчуваєш? — підійшов Сайрус.
— Не приємно… — пробурмотів він.
Сайрус кивнув, ніби зрозумів. Тоді штовхнув його ліктем, Алан втратив рівновагу і похитнувся.
— Ти що робиш?! — фиркнув він вирівнюючись.
— Тебе тягне туди, хіба ні? — прошепотів Сайрус. — Ти колись таке відчував?
Хлопець задумався. Він не пам'ятає. Він багато чого не пам'ятав, навіть імен друзів.
Алан відійшов від урвища і сів на лаву в альтанці.
— Не пам'ятаю…— пробурмотів він.
Сайрус пішов за ним, всівся з іншого боку лави.
— Може спробуєш ще раз підійти? — сказав він глянувши на хлопця.
Алан махнув головою. Він не хотів знову підходити.
Сидячи там на лаві вітер розвівав його волосся і приніс голос. В голову ударив чоловічий голос. Алан здригнувся.
“Синку, підійди ближче”
Він все-таки піднявся і підійшов. Сайрус слідкував і разом обдумував.
“Він дивний.” — подумав він підперши підборіддя рукою.
Дивний…Прямо як той хлопець, якого вони зустріли в Сніговому королівстві.
— Від них віє однією силою. — Пробурмотів Сайрус.
Алан в той час стояв там. Саме ріка стікала вниз в те темне Урвище.
Він побачив, як з темряви піднялись чорні руки і потягнулись до нього. Хлопець завмер, відчув як ці руки схопили його ноги і обгорнули руки. Смикнули, він похитнувся.
— Стій там! — Почув він Сайруса.
Тоді одне світле лезо прорізало темряву. Розрізало руки і вони розірвались на маленькі частини, попадали туди в темряву. Алан відсахнувся, і вдихнув на повні груди.
Перед ним пролетіли якісь спогади: він сидів на лаві біля великого замку. Біля хлопця сидів чоловік, він не бачив його обличчя, але відчував зв’язок з цим дивним чоловіком.
— Бачиш, — промовив чоловік, — мама нас сюди вигнала. Надіюсь ти собі таку дружину не знайдеш.
— Я все чула! — почувся жіночий голос десь з темряви замку.
— Все, мовчу. — Посміхнувся чоловік блиснувши гострими білими зубами, — Ну ти зрозумів, Нейре.
Алан здригнувся коли відчув на плечі чиюсь руку. Сайрус підійшов до нього розуміючи, що з хлопцем щось не так.
— Все добре?
Алан кивнув дивлячись в темряву. Тоді провів рукою по волоссю.
Сайрус лише помітив як зрачки в його очах зблиснули білим, але змовчав. Він відвів погляд в темряву і відштовхнув звідти Алана.
— Все, я дізнався все, що хотів, — сказав він, — йди. Діон чекає.
Алан кивнув, розвернувся і пішов в бік дворика де так і знаходився Діон тримаючи мечі і чекаючи тренування. Сайрус залишився стояти над урвищем підперши підборіддя рукою.
— Що ж ти таке побачив…