Проти годинникової стрілки

Розділ 23

— Чого ти хочеш? 

Алан з Сайрусом минули сад і вийшли до невеликої альтанки. Альтанка знаходилась біля річки яка стікала вниз, це видовище було гарним, але Алан зосередився на людині перед ним. 

Сайрус підійшов до самого краю і зіштовхнувся носком черевика камінець вниз. Він полетів зі швидкістю світла і зник там.

— Хотів показати тобі ось це, — він махнув йому рукою, — Королева Розалія ж сказала про Короля. Он там внизу і знаходиться його замок. Ми називаємо це Урвищем.

Алан підійшов ближче, обережно переставляючи ноги по холодному каменю.

Вітер знизу вдарив в обличчя — різкий, сирий.

Він глянув вниз.

І одразу відвів погляд.

Там не було дна. Лише темрява, така густа, ніби вона дивилась у відповідь. Холодок пробіг по його спині, кінцівки знову оніміли.

— Що ти відчуваєш? — підійшов Сайрус.

— Не приємно… — пробурмотів він.

Сайрус кивнув, ніби зрозумів. Тоді штовхнув його ліктем, Алан втратив рівновагу і похитнувся. 

— Ти що робиш?! — фиркнув він вирівнюючись.

— Тебе тягне туди, хіба ні? — прошепотів Сайрус. — Ти колись таке відчував?

Хлопець задумався. Він не пам'ятає. Він багато чого не пам'ятав, навіть імен друзів. 

Алан відійшов від урвища і сів на лаву в альтанці.

— Не пам'ятаю…— пробурмотів він.

Сайрус пішов за ним, всівся з іншого боку лави.

— Може спробуєш ще раз підійти? — сказав він глянувши на хлопця.

Алан махнув головою. Він не хотів знову підходити.

Сидячи там на лаві вітер розвівав його волосся і приніс голос. В голову ударив чоловічий голос. Алан здригнувся.

“Синку, підійди ближче”

Він все-таки піднявся і підійшов. Сайрус слідкував і разом обдумував. 

“Він дивний.” — подумав він підперши підборіддя рукою.

Дивний…Прямо як той хлопець, якого вони зустріли в Сніговому королівстві. 

— Від них віє однією силою. — Пробурмотів Сайрус.

Алан в той час стояв там. Саме ріка стікала вниз в те темне Урвище. 

Він побачив, як з темряви піднялись чорні руки і потягнулись до нього. Хлопець завмер, відчув як ці руки схопили його ноги і обгорнули руки. Смикнули, він похитнувся.

— Стій там! — Почув він Сайруса.

Тоді одне світле лезо прорізало темряву. Розрізало руки і вони розірвались на маленькі частини, попадали туди в темряву. Алан відсахнувся, і вдихнув на повні груди.

Перед ним пролетіли якісь спогади: він сидів на лаві біля великого замку. Біля хлопця сидів чоловік, він не бачив його обличчя, але відчував зв’язок з цим дивним чоловіком.

— Бачиш, — промовив чоловік, — мама нас сюди вигнала. Надіюсь ти собі таку дружину не знайдеш.

— Я все чула! — почувся жіночий голос десь з темряви замку.

— Все, мовчу. — Посміхнувся чоловік блиснувши гострими білими зубами, — Ну ти зрозумів, Нейре.

Алан здригнувся коли відчув на плечі чиюсь руку. Сайрус підійшов до нього розуміючи, що з хлопцем щось не так. 

— Все добре? 

Алан кивнув дивлячись в темряву. Тоді провів рукою по волоссю. 

Сайрус лише помітив як зрачки в його очах зблиснули білим, але змовчав. Він відвів погляд в темряву і відштовхнув звідти Алана.

— Все, я дізнався все, що хотів, — сказав він, — йди. Діон чекає.

Алан кивнув, розвернувся і пішов в бік дворика де так і знаходився Діон тримаючи мечі і чекаючи тренування. Сайрус залишився стояти над урвищем підперши підборіддя рукою.

— Що ж ти таке побачив…

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше