Проти годинникової стрілки

Розділ 15

На небесах завжди спокійно, але чи справді Боги живуть на небесах? 

Замок стояв не на небесах, навпаки в гущавині лісу. І не замок це був. Вона була закрита від поглядів простих людей, в ліс ніхто не заходив. 

Вежа стояла на невеликому пагорбі в самій гущавині лісу. Через магію її могли відвідувати лише постійні гості. На цій землі і в цій вежі поклонялись лише одній богині. Аелерії.

 

Ашер прокинувся від того, що знову важко дихав. Повільно сівши в ліжку він зробив глибокий вдих і видих, і тоді вже зміг нормально думати. 

“Вона знову була тут” — подумав він встаючи з ліжка.

Він знав, що якщо вона приходила вночі, то зараз знаходилась в вежі, і її треба привітати.

Знайшовши одяг, який вона йому залишила, хлопець вдягнув його.

Нічого не змінювалось, завжди він прокидався і ніколи не почувався бадьоро. І завжди знаходив одяг, кожен день він був різним: то проста сорочка з брюками, то вже гарно вишиті костюми. Інколи навіть чорний жакет з сорочкою і чорними штанами. Жакет був довгим, тому Ашер в ньому виглядав, як аристократ. Сьогодні саме такий день.

Поправивши манжети на сорочці і вдягнувши жакет, виходячи з маленької кімнати в якій він жив, хлопець краєм ока глянув на себе в дзеркало. Виглядав він справді втомлено: круги під очима видно на його блідій шкірі, і вони підкреслювали його чорні, як смола очі.

Виходячи з кімнати, він акуратно зачинив двері і ступив на першу сходинку. 

Сходи вели на верх, в саме серце вежі. Ашер піднявся по сходах ведучи рукою по стіні, щоб відчувати опору і не звалитись вниз при першій ж нагоді.

Нарешті піднявшись по сходах він відчинив двері і помітив знайому постать.

— Ви сьогодні рано. — Промовив він ступаючи на крок ближче.

— Ну звісно, любий, — промовила постать тим самим мелодійним голосом — я сьогодні повна енергії.

— Щось сталось хороше? 

Ашер вже підступив набагато ближче. Сонце освітлювало бордове волосся жінки перед ним і він розслабився. Зміг стати біля неї і глянув на ліс перед ними. 

За обрієм виднілась королівство. Шпилі ледь можна було розгледіти між засніжених гір.

— О так, — посміхнулась жінка спершись однією рукою на плече хлопця, — сьогодні той день, коли я зможу набрати більше сили.

Ашер знову напружився, не помітно, він так думав, стиснув пальці. Але вона це змогла помітити і посміхнулась.

— Ти мені допоможеш з цим, — вона взяла його за підборіддя і заглянула йому в очі, — ти ж знаєш, що втекти не можеш. Я ж твоя мама, чи не так?

Ашер ледь помітно кивнув, вона зраділа і відпустила його підборіддя, натомість розгладила тканину жакета в нього на плечах.

— А чому ми зараз дивимось на Снігове королівство? — Обережно спитав хлопець.

Жінка посміхнулась, склала руки на грудях і прикувала погляд до шпилів вдалині.

— Ти ж там народився, чи не так? Хоча ні, я тебе там знайшла, але ти не звідти.

Вона добре про це знала, спитала тільки для того, щоб Ашер зрозумів, що вона щось має на думці.

— Ну… — відповів він дивлячись на королівство.

Але жінка не почула цю невпевнену відповідь, загалом, вона ніби взагалі нічого не чула. 

Потягнувшись до свого поясу вона дістала меч. Жінка простягнула його Ашеру. Чорні очі розширились.

— Це ж… — пробурмотів він, — …Септи.

— Не хвилюйся, Септа не проти, — вона вклала меч в руки оторопілому Ашеру, — ти знаєш, що зробити, а я буду діставати їх з того світу.

Жінка вже відійшла від Ашера. Хлопець причепив меч до пояса і саме тоді в нього полетів флакончик з чорною рідиною. Він ледь зміг його спіймати, щоб той не впав і не розбився об цегляну підлогу вежі.

— Як завжди. — Промовила жінка відчиняючи двері щоб вийти.

— Але, — він відкрив флакончик, — ви кажете, що він дасть мені силу, я її не відчуваю.

— Любий, ще не час. — Почувся веселий голос по коридору.

Ашер підніс флакончик до губ і одним ковтком його випив. Голова різко запаморочилась і він сперся на найближчу стіну.

Хлопець ніби відчував, як ця темна рідина розливалась по його тілу, але сила не з'являлась.

 

Холод. Він добре його пам'ятав, особливо коли в нього нічого не залишилось. 

Ашер дійшов до найближчого села в горах, саме там меч почав теплішати і пульсувати, так він і зрозумів, що це те саме місце. 

Дійшов до найближчого дому.

“Це так зараз люди живуть?” — подумав він стискаючи меч в піхвах. 

Саме тоді на порозі дому з'явився чоловік, він ніс папір, який нагадував лист. 

Для Ашера це був найкращий випадок.

Він одним рухом оголив меч.

 

Ашер пройшов між тіл. Сніг вже не був білим, він був забарвлений тією червоною рідиною, яку хлопець вже бачить не вперше. 

Саме тоді почав йти сніг. Він зупинився і глянув через плече. З мертвих тіл тягнувся темний дим, прямо до неба. 

“Хоч зараз я вас потішив, міс Аелеріє.” — подумав він присівши і витираючи меч в сніг.

Він встав, вклав його в піхви, повернувся до тіл, легко вклонився і тихо промовив:

— Вибачте, я всього лиш виконую її забаганки.

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше