Проти годинникової стрілки

Розділ 14

Алан прокинувся на землі, біля нього лежав Ерос заплющивши очі і стискаючи книгу. Хлопець піднявся і сів на траву.

Вони опинились біля воріт з символом сонця, Алан відразу все зрозумів.

Сонячне королівство, місце де завжди світить сонце. Люди там щасливі кожного дня, поклоняються Королеві. Він струсив Ероса за плече, але той лише відмахнувся від нього.

Сам Алан не відчував біль в плечі, але торкнувшись зрозумів, що рана залишилась.

— Вже прокинувся?

Тут навіть безстрашний Алан злякався. Він підскочив з місця і розвернувся.

Перед ним стояла фігура в плащі. Обличчя добре сховане під капюшоном.

— Та не хотів я тебе лякати, — промовив хлопець з ноткою посмішки на обличчі.

Алан зрозумів, що вже десь чув цей голос, але його пам'ять його підводила. Знову.

— Ти ж той хлопець з дзеркала?

Нарешті прокинувся Ерос. Він сидів на траві зручно влаштувавшись в позі лотоса.

— Пальцем в небо? — засміявся хлопець — Вгадав! Я Сайрус.

Алан здивовано ахнув, а потім не встиг сказати, як Сайрус показав на королівство.

— Йдіть туди, — він справді говорив з якоюсь веселістю в голосі — мене не чіпайте. Я скоро буду.

Алан з Еросом подивились на браму, переглянулись і знову глянули на Сайруса.

Нікого.

— Він просто зник? — обережно спитав Ерос встаючи з трави.

— Схоже, що так. — Відповів Алан і знову подивився на браму.

 

До брами вони дійшли мовчки, Ерос так і притискав книгу до закривавленої сорочки.

Можливо вони виглядали дивно, але це не було в голові поки їх не зупинили охоронці. Алан зупинився перший, ще б трішки і Ерос вдарився в його спину.

— Ви не пройдете, — промовив серйозним тоном один з охоронців.

— Але ж можна всім заходити, — визирнув, з-за плеча Алана, Ерос.

— Ви виглядаєте дивно, — прокоментував інший чоловік.

Хлопці перезирнулись і тоді до них дійшло, що мова йде про кров на їх одязі. Алан прочистив горло і промовив:

— Ми потрапили в ліс, і там трішки поранилась.

— Трішки? — глузував один з охоронців — Виглядаєте так ніби когось вбили.

— Ми нікого не вбивали, нас хотіли вбити. — Прошепотів Ерос.

Охоронці переглянулись, але впускати не збирались.

— Гей, хлопці, вони зі мною, — почувся той самий веселий голос.

Відразу біля охоронців з'явився Сайрус, він посміхнувся і чоловіки швидко розтупились по різні боки від брами.

Сайрус махнув оторопілим хлопцям і зайшов в відчинені ворота.

Алан з Еросом переглянулись і пішли за ним.

 

Місто було занадто живе, багато людей в красивому одязі. Ерос йшов за Аланом, але його увагу привернула велика тінь і він підняв голову.

На обличчі з’явилось здивування і страх: над містом висіло величезне королівство на клаптику землі, вода з річки, чи то озера стікала вниз, в великий каньон.

 Сайрус помітив його здивування і зник. Алан вдихнув і теж подивився на королівсто. Він завмер так само як його друг.

— Це, — тихо промовив Ерос, — магія?

— Схоже на…

Не встиг Алан договорити, як в очах попливло, він хотів кліпнути, щоб розвіяти це відчуття, але в нього не вийшло.

 

Прокинувся він в невідомій кімнаті. Алан здригнувся від болю в плечі і торкнувся м’якої тканини. Він сидів на диванчику в кімнаті з каміном і столиком. Ероса поряд не було і це насторожило хлопця, а найбільше йому не сподобалось те, що на ньому був не його одяг: жовтий жакет з візерунками золотого сонця, а ще широкі рукави. Він такого не носив, тому звикати буде довго.

Двері відчинились і в кімнату швидким кроком зайшла золотоволоса. На ній красувалась довга рожева сукня, а довге волосся так і зчеплене ззаду шпильками-квітами. 

— Алане, — вигукнула вона — твій друг сказав, що ти поранений. Все добре?

Поки дівчина крутилась біля Алана розпитуючи про рану на плечі, він напружив мозок щоб згадати хто вона. Через кілька секунд він зрозумів, що перед ним Еліс — аристократка з Астерфоллу.

— А, все добре, — здивовано промовив він — трохи плече болить.

Поки Еліс розповідала переживання за нього, хлопець думав, як він так швидко зміг її забути. Тоді в нього з’явились питання:

— Де ми?

Еліс зупинилась і здивовано поглянула на нього.

— Я думала, що ти зрозумів, — пробурмотіла вона, а потім розцвіла. — Ми в Сонячному королівстві.

— Добре, а де Ерос? — обережно спитав Алан.

— Той хлопець? — Перепитала дівчина. — Він, наче, в бібліотеці з Сайрусом.

Алан промовчав, він занадто стомився, щоб зараз йти кудись тому лише поглянув в вікно.

 

Але не довго він просидів спокійно слухаючи розповіді Еліс.

Двері знову відчинились і на порозі стояв вже знайомий хлопець — Август.

На ньому був схожий костюм, як в Алана, але йому він більше личив. Він виглядав як принц.

— Де ви так довго були? — спитав він підходячи до дивана.

— Ми, — промовив Алан і затнувся.

“Що можна сказати?” — подумав він крутячи в голові слова, які підходили до цієї події.

— Ми були в лісі, — сказав він — між часом.

Еліс з Августом завмерли і переглянулись. Алан зрозумів, що так просто його не відпустять.

Він сів рівніше, вдихнув і поглянув на Августа.

— Ми були там не одні.

 

— Ти жахливо розповідаєш, – під кінець промовила Еліс потягуючись на дивані.

Тиша.

Август сидів біля них на кріслі підперши долонею щоку. Пальцями іншої руки він постукував по столу. В кімнаті відчувалась напруга.

Хотів він вже порушити мовчанку, як це зробили за нього.

Двері відчинились знову і на порозі стояв хлопець. Його одяг був більше розмальований візерунками, Алан їх ніколи не бачив, але лінії нагадували проміння сонця.

— Августе, — промовив хлопець — тебе і…твоїх друзів хоче бачити Королева.

— А ти що? — посміхнувся Август. — Така робота принца, бігати і всіх сповіщати?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше