Алан з Еросом бігли не довго, але відчувалось так, ніби цілу вічність.
Нарешті між дерев почало з’являтись щось схоже на озеро. Вода в ньому ледь помітно переливалась під світлом місяця.
Алан не зупинявся пробираючись між гілок, які різали обличчя і руки. Поранене плече боліло і кровоточило. Позаду біг Ерос тримаючи книгу, хоч його руки помітно тремтіли, він не відпуска її.
Вони вибігли на галявину з озером. Алан зупинився, а його друг затормозив позаду.
Озеро ніжно переливалось на світлі місяця, який відбивався на блискучій воді.
Хмари розійшлись, від чого здалось, що місяць більший, ніж повинен бути.
З гущавини до води простягнулась стежка з квітів, які контрастували з темною місциною. Ніби сама Ліана показала “Вам сюди”.
Алан важко дихав від бігу і подивився на Ероса, який теж виглядав ледь живим. Ерос сам по собі не дуже фізично сильний, тому йому важче переносити це все, подумав Алан розглядаючи стомленого друга.
— Спокійне місце, правда ж? — тихо спитав він.
Ерос кивнув.
Коли Алан рушив по стежці ближче до озера, хлопець пішов за ним.
На секунду він зупинився і озирнувся в гущавину.
Ерос згадав про ту дивну жінку, і подумав: чи все з нею добре?
Алан підійшов до води, інший хлопець не відставав і зупинився біля нього стискаючи книгу. Він поглянув в блискучу воду.
— І, — промовив він дивлячись на Алана — нам туди потрібно пірнути?
— Я не знаю…
Алан присів біля води дивлячись на себе в відображенні, йому було цікаво, що розглядала та істота з такою цікавістю. Ерос присів біля нього і поклав книгу на траві. В мить трава під книгою почервоніла, хлопець здригнувся, а потім поглянув на друга.
— Твоє плече…
— Нічого страшного. — Прошепотів Алан.
Ерос змочав і теж прикипів очима до свого відображення в воді.
Він не міг сперечатись з тим, що схожий на Мерліна. Особливо коли чорне волосся закривало половину обличчя. Хлопець пригладив чорне волосся рукою розглядаючи, колись нормальне, око, білок залишався чорним. Ерос вдихнув повітря, потім помітив в воді, що його сорочка заплямована кров’ю. З роздумів його вирвав важкий видих Алана.
Його супутник встав з трави струшуючи її залишки з брюків.
Саме тоді з відображення місяця піднялось дзеркало. Вода стікала по його золотому обрамленні. Ерос піднявся слідом за другом і взяв книгу. Вони переглянулись.
Першим в воду ступив Алан. Трохи пройшовши він зрозумів, що вода досягала його колін, але це його не зупинило. Ерос йшов за ним.
В дзеркало вони ввійшли разом і їх охопила темрява. Дзеркало клацнуло і повільно опустилось назад в воду.
Септа залишився стояти посеред галявини. Він озирнувся навколо шукаючи хоч щось схоже на постать жінки.
Мить тому він хотів напасти на демоницю Аметерезу, вже в котрий раз, але саме тоді жінка посміхнулась і зникла. Меч розрізав повітря.
— Септа! — почувся суворий голос.
Септа вклав меч в піхви і повернув голову на голос.
З гущавини вийшов Юреї, навколо нього світились сині вогники.
— Ви зайшли сюди і почали бійку. Мені шкода.
Юреї клацнув пальцями і під ногами в Септи з’явилась тріщина.
Він не відреагував переляком, чи шоком, просто хотів втриматись, але тіні з темряви потягнули його вниз.
Давній Дух лісу дивився, як тріщина закривалась.
Він видихнув і зайшов в гущавину де зблиснув синій вогник:
— Це не надовго, скоро він знову прийде.