Проти годинникової стрілки

Розділ 13

Алан з Еросом бігли не довго, але відчувалось так, ніби цілу вічність.

Нарешті між дерев почало з’являтись щось схоже на озеро. Вода в ньому ледь помітно переливалась під світлом місяця.

Алан не зупинявся пробираючись між гілок, які різали обличчя і руки. Поранене плече боліло і кровоточило. Позаду біг Ерос тримаючи книгу, хоч його руки помітно тремтіли, він не відпуска її.

Вони вибігли на галявину з озером. Алан зупинився, а його друг затормозив позаду.

Озеро ніжно переливалось на світлі місяця, який відбивався на блискучій воді. 

Хмари розійшлись, від чого здалось, що місяць більший, ніж повинен бути.

З гущавини до води простягнулась стежка з квітів, які контрастували з темною місциною. Ніби сама Ліана показала “Вам сюди”.

Алан важко дихав від бігу і подивився на Ероса, який теж виглядав ледь живим. Ерос сам по собі не дуже фізично сильний, тому йому важче переносити це все, подумав Алан розглядаючи стомленого друга.

— Спокійне місце, правда ж? — тихо спитав він.

Ерос кивнув. 

Коли Алан рушив по стежці ближче до озера, хлопець пішов за ним.

На секунду він зупинився і озирнувся в гущавину.

Ерос згадав про ту дивну жінку, і подумав: чи все з нею добре?

Алан підійшов до води, інший хлопець не відставав і зупинився біля нього стискаючи книгу. Він поглянув в блискучу воду.

— І, — промовив він дивлячись на Алана — нам туди потрібно пірнути?

— Я не знаю…

Алан присів біля води дивлячись на себе в відображенні, йому було цікаво, що розглядала та істота з такою цікавістю. Ерос присів біля нього і поклав книгу на траві. В мить трава під книгою почервоніла, хлопець здригнувся, а потім поглянув на друга.

— Твоє плече…

— Нічого страшного. — Прошепотів Алан.

Ерос змочав і теж прикипів очима до свого відображення в воді.

Він не міг сперечатись з тим, що схожий на Мерліна. Особливо коли чорне волосся закривало половину обличчя. Хлопець пригладив чорне волосся рукою розглядаючи, колись нормальне, око, білок залишався чорним. Ерос вдихнув повітря, потім помітив в воді, що його сорочка заплямована кров’ю. З роздумів його вирвав важкий видих Алана.

Його супутник встав з трави струшуючи її залишки з брюків.

Саме тоді з відображення місяця піднялось дзеркало. Вода стікала по його золотому обрамленні. Ерос піднявся слідом за другом і взяв книгу. Вони переглянулись.

Першим в воду ступив Алан. Трохи пройшовши він зрозумів, що вода досягала його колін, але це його не зупинило. Ерос йшов за ним. 

В дзеркало вони ввійшли разом і їх охопила темрява. Дзеркало клацнуло і повільно опустилось назад в воду.

 

Септа залишився стояти посеред галявини. Він озирнувся навколо шукаючи хоч щось схоже на постать жінки.

Мить тому він хотів напасти на демоницю Аметерезу, вже в котрий раз, але саме тоді жінка посміхнулась і зникла. Меч розрізав повітря.

— Септа! — почувся суворий голос.

Септа вклав меч в піхви і повернув голову на голос.

З гущавини вийшов Юреї, навколо нього світились сині вогники.

— Ви зайшли сюди і почали бійку. Мені шкода.

Юреї клацнув пальцями і під ногами в Септи з’явилась тріщина. 

Він не відреагував переляком, чи шоком, просто хотів втриматись, але тіні з темряви потягнули його вниз.

Давній Дух лісу дивився, як тріщина закривалась. 

Він видихнув і зайшов в гущавину де зблиснув синій вогник:

— Це не надовго, скоро він знову прийде.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше