Проти годинникової стрілки

Розділ 11

— Ви хочете сказати, що потрапили сюди не самі?

Ерос злякано підскочив і сховався за Аланом, інший здригнувся і поглянув на хлопця біля них. 

Це був невисокий хлопець, з дивним волоссям. Алан зблід розуміючи, що він їх і вбити міг, підкрався непомітно. Але невідомий теж здивовано підскочив, потім зітхнув роблячи серйозний вигляд.

— Юреї. — Промовив хлопець заклавши ліву руку за спину, а праву поклав на груди і вклонився.

— Не лякай їх так. — Посміхнулась Ліана.

Хлопець, по імені Юреї, підняв руки в капітуляції і відступив.

— Ну типу того, — нарешті відповів Алан на питання Юреї.

— Ну, то звати вас як?

Та що задала питання сиділа на великому валуні біля них. Ноксі вже виглядала спокійною, коли вона встигла заспокоїтись Алан не знав.

— Я Алан, — хлопець вказав на друга — це Ерос.

Ноксі перестала розглядати свої нігті. В ній ніби щось клацнуло і вона швидким ривком зіскочила з валуна і зупинилась біля Ероса.

— Як звати? Повтори.

— Ерос…— тихо промовив хлопець.

Вона відступила, її тіло розпалось на багато маленьких білих метеликів і вони полетіли кудись в гущавину лісу.

Алан хотів запитати про це в Ліани, але метелики швидко повернулись. Вони перетворились на дівчину і вона зразу ж ткнула в обличчя Ероса щось схоже на перстень.

— Ти пам’ятаєш це? — спитала вона не приховуючи надію в голосі.

— Мамо, — пробурмотів Юреї — я не думаю, що він…

Алан глянув на Юреї і пробурмотів собі під ніс:

— Мама…

— Ти пам’ятаєш?! — Крикнула Ноксі не звертаючи увагу на Юреї.

Це більше було схоже на початок істерики.

Ерос відступив і його закрив від неї Алан.

— Вибачте, я не розумію…— прошепотів він з-за плеча друга.

Ноксі опустила руку і відступила дивлячись в землю всіяну рожевими квітами.

Після того, як на галявині з’явилась Ліана, вона була всіяна рожевими квітами, а після появи Юреї — між дерев почали світитись блакитні вогники. Алан не міг зрозуміти, хто ці люди? Що це за місце?

— То ти не переродження? — тихо спитала Ноксі.

— Переродження кого? — перепитав Ерос.

— Ероса…— пробурмотіла дівчина — ти прямо його копія…

Вона не пояснила, просто розвернулась і відійшла до валуна. Трохи постояла, потім легко вискочила на камінь і задивилась на небо.

— Наша Ноксі відьма, — почала Ноксі.

— Але, — перебив її Ерос — всіх відьом спалили.

— Не всіх, але.. — відповів Юреї дивлячись на спину Ноксі — її спалили разом з її другом. Вона тут, а Ероса я сам провів на той світ.

— Що? — разом здивувались двоє хлопців.

— Ми Духи цього лісу, — посміхнулась Ліана, — ми з Юреї захисники, а Ноксі між часом, збирає тіні.

— Між часом? — задумався Алан — Це як?

— Наш ліс схований від людей в простому часі, — нарешті промовила Ноксі. — А хто потрапить в ліс, потрапить в безчасся. Тут не так йде час як в реальному світі. А і ще щоб не було питань, так, ліс існує і в вашому світі, тільки без Духів.

Ерос відійшов трохи і подивився на Алана.

— Але як ми могли потрапити сюди? — він не відводив погляд від свого друга, шукаючи хоч якихось відповідей. — Дзеркало.

— Прості смертні не можуть потрапити в ліс, — промовив Юреї, — колись могли..

— А ви про яке дзеркало? — Втрутилась Ліана.

— Дзеркало Сайруса, — відповів Алан.

Запала тиша.

Ліана перша її перервала, почала голосно сміятись.

— Сайрус, — посміхнувся Юреї — він сам вас телепортував сюди, щоб познущатись.

Ерос і Алан застигли, Ліана ще більше розреготалась з їх облич.

— Ви його знаєте? — прийшов до тями Алан.

— Ну звісно, — Ліана вдихнула повітря — він живе в лісі і ми йому допомагали з цим дзеркалом.

Алан застиг коли зрозумів, що друг Августа живе під захистом Духів в гущавині лісу, в який не можуть зайти смертні.

— Як нам повернутись в нормальний час?

Алан навіть після цього не вгавав задавати питання. Ліана нервово посміхнулась, а Ерос кинув погляд на Ноксі не далеко від них. Вона так само сиділа на валуні не звертаючи на них уваги, крутячи в пальцях перстень.

Але тут вона заговорила:

— Знайти озеро де відбивається місяць. Не хвилюйтесь, якщо не встигнете, я не проти компанії.

— Вона знущаєтьс? — Ерос поглянув на Ліану.

— Може трішки, — вона підійшла до Алана — але про озеро правда. А що це в тебе за книга?

Алан подивився на книгу, про яку забув, і показав її Ліані.

Чорна обкладинка від якої по шкірі Ероса пробігли мурашки, він закрив око рукою і відійшов від Алана.

Ліана оглянула книгу, щось пробурмотіла, і покликала помахом руки Юреї. Хлопець підійшов і з дозволу Алана взяв книгу.

— Я не відчуваю, що ти її власник.

— Ну взагалі, — голос Ероса нервово затремтів, — я власник.

Юреї з Ліаною здивовано переглянулись. Ноксі не змогла втримати своєї цікавості, зістрибнула з каменю і заглянула через плече Юреї на книгу.

— Вона з мого часу, — видихнула вона.

Ліана закивала погоджуючись, хоча на книгу вона дивилась з підозрою.

— Я дещо знаю про цю книгу, — пробурмотів Юреї і відкрив першу сторінку.

Алан застиг, серце боляче закалатало. Він сам бачив, як на першій сторінці були написані слова, але зараз там нічого не було крім одного імені.

Котоне Йокубо. 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше