— Ви хочете сказати, що потрапили сюди не самі?
Ерос злякано підскочив і сховався за Аланом, інший здригнувся і поглянув на хлопця біля них.
Це був невисокий хлопець, з дивним волоссям. Алан зблід розуміючи, що він їх і вбити міг, підкрався непомітно. Але невідомий теж здивовано підскочив, потім зітхнув роблячи серйозний вигляд.
— Юреї. — Промовив хлопець заклавши ліву руку за спину, а праву поклав на груди і вклонився.
— Не лякай їх так. — Посміхнулась Ліана.
Хлопець, по імені Юреї, підняв руки в капітуляції і відступив.
— Ну типу того, — нарешті відповів Алан на питання Юреї.
— Ну, то звати вас як?
Та що задала питання сиділа на великому валуні біля них. Ноксі вже виглядала спокійною, коли вона встигла заспокоїтись Алан не знав.
— Я Алан, — хлопець вказав на друга — це Ерос.
Ноксі перестала розглядати свої нігті. В ній ніби щось клацнуло і вона швидким ривком зіскочила з валуна і зупинилась біля Ероса.
— Як звати? Повтори.
— Ерос…— тихо промовив хлопець.
Вона відступила, її тіло розпалось на багато маленьких білих метеликів і вони полетіли кудись в гущавину лісу.
Алан хотів запитати про це в Ліани, але метелики швидко повернулись. Вони перетворились на дівчину і вона зразу ж ткнула в обличчя Ероса щось схоже на перстень.
— Ти пам’ятаєш це? — спитала вона не приховуючи надію в голосі.
— Мамо, — пробурмотів Юреї — я не думаю, що він…
Алан глянув на Юреї і пробурмотів собі під ніс:
— Мама…
— Ти пам’ятаєш?! — Крикнула Ноксі не звертаючи увагу на Юреї.
Це більше було схоже на початок істерики.
Ерос відступив і його закрив від неї Алан.
— Вибачте, я не розумію…— прошепотів він з-за плеча друга.
Ноксі опустила руку і відступила дивлячись в землю всіяну рожевими квітами.
Після того, як на галявині з’явилась Ліана, вона була всіяна рожевими квітами, а після появи Юреї — між дерев почали світитись блакитні вогники. Алан не міг зрозуміти, хто ці люди? Що це за місце?
— То ти не переродження? — тихо спитала Ноксі.
— Переродження кого? — перепитав Ерос.
— Ероса…— пробурмотіла дівчина — ти прямо його копія…
Вона не пояснила, просто розвернулась і відійшла до валуна. Трохи постояла, потім легко вискочила на камінь і задивилась на небо.
— Наша Ноксі відьма, — почала Ноксі.
— Але, — перебив її Ерос — всіх відьом спалили.
— Не всіх, але.. — відповів Юреї дивлячись на спину Ноксі — її спалили разом з її другом. Вона тут, а Ероса я сам провів на той світ.
— Що? — разом здивувались двоє хлопців.
— Ми Духи цього лісу, — посміхнулась Ліана, — ми з Юреї захисники, а Ноксі між часом, збирає тіні.
— Між часом? — задумався Алан — Це як?
— Наш ліс схований від людей в простому часі, — нарешті промовила Ноксі. — А хто потрапить в ліс, потрапить в безчасся. Тут не так йде час як в реальному світі. А і ще щоб не було питань, так, ліс існує і в вашому світі, тільки без Духів.
Ерос відійшов трохи і подивився на Алана.
— Але як ми могли потрапити сюди? — він не відводив погляд від свого друга, шукаючи хоч якихось відповідей. — Дзеркало.
— Прості смертні не можуть потрапити в ліс, — промовив Юреї, — колись могли..
— А ви про яке дзеркало? — Втрутилась Ліана.
— Дзеркало Сайруса, — відповів Алан.
Запала тиша.
Ліана перша її перервала, почала голосно сміятись.
— Сайрус, — посміхнувся Юреї — він сам вас телепортував сюди, щоб познущатись.
Ерос і Алан застигли, Ліана ще більше розреготалась з їх облич.
— Ви його знаєте? — прийшов до тями Алан.
— Ну звісно, — Ліана вдихнула повітря — він живе в лісі і ми йому допомагали з цим дзеркалом.
Алан застиг коли зрозумів, що друг Августа живе під захистом Духів в гущавині лісу, в який не можуть зайти смертні.
— Як нам повернутись в нормальний час?
Алан навіть після цього не вгавав задавати питання. Ліана нервово посміхнулась, а Ерос кинув погляд на Ноксі не далеко від них. Вона так само сиділа на валуні не звертаючи на них уваги, крутячи в пальцях перстень.
Але тут вона заговорила:
— Знайти озеро де відбивається місяць. Не хвилюйтесь, якщо не встигнете, я не проти компанії.
— Вона знущаєтьс? — Ерос поглянув на Ліану.
— Може трішки, — вона підійшла до Алана — але про озеро правда. А що це в тебе за книга?
Алан подивився на книгу, про яку забув, і показав її Ліані.
Чорна обкладинка від якої по шкірі Ероса пробігли мурашки, він закрив око рукою і відійшов від Алана.
Ліана оглянула книгу, щось пробурмотіла, і покликала помахом руки Юреї. Хлопець підійшов і з дозволу Алана взяв книгу.
— Я не відчуваю, що ти її власник.
— Ну взагалі, — голос Ероса нервово затремтів, — я власник.
Юреї з Ліаною здивовано переглянулись. Ноксі не змогла втримати своєї цікавості, зістрибнула з каменю і заглянула через плече Юреї на книгу.
— Вона з мого часу, — видихнула вона.
Ліана закивала погоджуючись, хоча на книгу вона дивилась з підозрою.
— Я дещо знаю про цю книгу, — пробурмотів Юреї і відкрив першу сторінку.
Алан застиг, серце боляче закалатало. Він сам бачив, як на першій сторінці були написані слова, але зараз там нічого не було крім одного імені.
Котоне Йокубо.