Проти годинникової стрілки

Розділ 10

Дзеркало з’явилось з блиском, викинуло двох хлопців на траву блакитного відтінку, і так само зникло.

Алан зрозумів, що щось не так, але з трави не піднявся, лежав і думав. Першим піднявся Ерос, озирнувся і здивовано подивився на друга, який так і лежав на траві оглядаючи дерева такого самого блакитного відтінку.

— Де це ми? — Ерос стояв спокійно, але помітно нервував: стукав носком ноги по землі — Не схоже на Сонячне Королівство.

Алан піднявся, підняв книгу, яка лежала біля нього. Вона здалася легшою, ніж була до переходу, але хлопець не зациклився на цьому.

Листя над ними зашелестіло. Алан підняв погляд, а Ерос залишився стояти за синою друга. З верхівок дерев піднялись темні тіні. Алан зосередився на них, такі самі тіні піднялись біля вежі алхіміків, але тоді їх захистила Світлогармата, а тут її не було. Алан озирнувся по сторонах, але навколо лише дерева і трава.

Тіні рухнули до них, Ерос не приховав того, що злякався і вчепився в друга, Алан завмер.

Тіні зупинилась прямо перед ними, самий лякливий хлопець, який тримав друга за плащ, злякано заплющив очі. Алан підняв погляд на верхівки дерев, там блиснули два білих ока. Тіні з жахливим криком розлетілись в різні боки.

— Юреї мені голову відірве, якщо я зачеплю Короля.

Ерос тільки розплющив очі, як прямо перед ним пурхнули метелики і з’явилась дівчина, від несподіванки він спіткнувся назад і впав, якби Алан не схопив його за руку, і не втримав.

— Але ти не схожий на Короля, — вона відійшла і пильно поглянула на Алана — і ти теж.

Вона підперла підборіддя двома пальцями і задумалась.

Поки дівчина думала Алан відпустив руку Ероса і зміг її роздивитись: довге біле волосся, такі ж білі очі без зрачків, наче вона сліпа, і одяг, який він раніше не бачив.

Вишита біла сукня з золотими візерунками і прикрашена білим хутром. Найбільше Алана здивували візерунки на її руках: від кінчиків пальців, і до ліктів, білі лінії, які ледь помітно миготіли в темряві.

— Я відчуваю, що тут є Король, — промовила вона, — але не думаю, що хтось з вас.

— Що за Король? — не витримав Алан — Ви хто?

Дівчина засміялась, схрестила руки на грудях і обійшла Алана.

— Король — той хто має силу правління. — Тоді вдихнула повітря і посміхнулась Еросу біля Алана — Мене називають Ноксі, — вона підняла руку і вказала на хлопців — ви на моїй території.

Ерос з Аланом переглянулись, Ноксі пирхнула і розвернулась до них спиною.

— Годі про мене, — вона розглядала свої руки — ви хто?

Ерос тільки хотів відповісти, але Алан зупинив його помахом руки.

— А це важливо? — ухильнувся від відповіді Алан.

— Звісно, ви на моїй території, — знову повторила вона, в цих словах чулась посмішка.

— Добре, — подав голос Ерос — а де ця ваша територія?

Ноксі промовчала. Тіні почали видовжуватись, відділятись від дерев.

Ерос злякано ковтнув, Алан залишався спокійним, хоча всередині нього почав підніматися страх.

Дівчину оповили тіні, перше, що побачив Ерос, це те як її довге, біле, шовковисте волосся стало чорним. Одяг почав тмяніти, ніби вбирав в себе темряву тіней навколо.

Ерос відступив назад, потягнув за собою Алана, але зрозумів, що вони не можуть рухатись. Тінь, яка відходила від них, стала матеріальною і оповила їх ноги повільно просуваючись вверх.

Навіть зріст дівчини змінився: тепер вона виглядала набагато вищою за хлопців.

— Моя територія — це ваш кошмар. — Прохрипіла Ноксі і звук луною відбився від дерев.

Ця велика, темна фігура жінки налетіла на Ероса з Аланом. Алан ніяк не міг відірвати ноги від землі, інший хлопець злякано заплюшив очі ховаючись позаду Алана.

Тріск. Звук полум’я.

Ерос, здивовано розплющив очі і побачив, як ця страшна дівчина, яка тільки що їх хотіла вбити, горіла. В прямому сенсі.

По її тілу розходилось синє полум’я. Ноксі повернулась в свою нормальну подобу і корчилась від болю.

Алан відступив від неї подалі.

На іншому кінці цієї дивної галявини, в гущавині дерев Алан побачив ще одну дівчину. Її довге волосся кольору молочного шоколаду і з зеленими листками, ніби ліани вплетені в коси, майоріло на вітрі. Світло фіолетова сукня з рожевими візерунками квіток розходилась біля ніг від вітру. Вона посміхалась поки навколо неї літали блакитні вогники. Чувся крик Ноксі, від якої Ерос не міг відвести погляд, йому стало її шкода. Алан ж дивився на новоприбулу дівчину, на те як дивно вона виглядала. Її загострені вуха точно не були людські. Він глянув на Ноксі в вогні, в неї не було таких вух. Вони ніби різні раси.

— Ноксі, ми тобі говорили вже про це, — промовила мелодійним голосом дівчина підходячи ближче до них, вогники за нею не відставали — не потрібно тобі більше тіней.

—Ліана! — Прокричала Ноксі борючись з полум’ям — Відпусти!

Ліана, так звали іншу дівчину, клацнула пальцями і вогонь зник.

Ноксі похитнулась, але втрималась на ногах. Вогонь не залишив на ній свого сліду.

Дівчина посміхнулась і підійшла до хлопців, які синхронно відступили.

— Вибачте, — промовила вона — вона не така добра, як здається на перший погляд. 

Ліана засміялась крутячи пасмо свого довгого волосся між пальцями.

— А тепер скажіть, як ви сюди потрапили?

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше