Проти годинникової стрілки

Розділ 9

Посеред темряви з'явився ліхтар. Дівчина в довгій рожевій сукні знову приходилась до дерева крутячи в пальцях пелюстки квітів.

Вона встала, взяла ліхтар, поки вогник не потух, випустила з пальців пелюстки і їх підхопив вітер.

Прямо перед її обличчям з'явився ледь помітний синій вогник, вона легко посміхнулась і пішла за ним. Дівчина вийшла з лісу прямо до річки і вогник зник. Вона тихо видихнула і повільно пішла до селища неподалік.

Вогник знову з'явився, потім зник і на його місці між дерев залишилась темна фігура. Сині очі прослідкували за ліхтариком, і зникли.

 

— Ліана, знову спить? — фиркнула рудоволоса жінка сидячи за столом.

— Ну, — тихо пробурмотів чоловік пробігаючи очима по листу — вона показує

гарні результати в навчанні.

Жінка вихопила з його рук листа і прочитала.

— Це не означає, що їй можна запізнюватись на сніданок. — Вона незграбно кинула конверт на стіл.

По сходах почулись звуки легких кроків і в кімнату вбігла дівчина в пишній рожевій сукні.

— Доброго ранку, — вона весело сіла за стіл.

Жінка оглянула її, погляд затримався на довгому волоссі прикрашеному шпилькою. Срібний листочок переливався на світлі.

— Що це? — спитала вона.

— Це, — дівчина прикрила шпильку долонею — сині вогники в лісі подарували.

Ліана, так звали юну леді, ніколи не тримала язик за зубами. Жінка перед нею на це лише розсміялась.

— Йозефе, — повернулась вона до чоловіка — в твоєї доньки їде дах.

— Ліано, може годі вчитися по ночах, — промовив Йозеф звертаючись до дочки.

Ліана засоромлено втупилась поглядом в тарілку з сніданком, яку перед нею поставила служниця.

— І Місато, — лагідно промовив чоловік звертаючись до дружини — це і твоя донька.

Місато лише посміхнулась кинувши на свою “доньку” холодний погляд. Ліана хотіла провалитись під землю, подалі від погляду своєї мачухи.

 

Місато сиділа на лаві в саду, дивлячись на захід сонця в горах. Її вогняно-руде волосся спадало по спині й виблискувало на західному сонці. Біля ніг сиділи чотири добермани. Великі, сильні пси і Місато це добре знала. Вона торкнулась одної голови. Пес підняв на неї погляд і піднявся на худі, але сильні ноги.

Він гавкнув і побіг в бік лісу, інші троє рушили за ним. 

Місато бачила, як вони швидко перетнули мілку річку, тоді зникли в гущавині лісу.

— Половина зроблена, — посміхнулась чаклунка обдумуючи іншу частину плану.

В її планах було захопити владу в цьому домі. Вона повільно піднялась і рушила до виходу з саду.

 

Гавкіт і гарчання почувся ще далеко. Ліана підхопилась на ноги з холодної трави, вона оглянулась на дерево де зник синій вогник, ніби злякався різкого звуку.

Тоді дівчина знову поглянула в гущавину звідки доносився страшний звук, відступила до того ж дерева і завмерла коли в темряві блиснули очі і чотири темні фігури кинулись на беззахисну Ліану.

Голосне гарчання, звук розірваної тканини і крики дівчини налякали навіть птахів в листі дерев і вони зірвались в повітря. 

Настала тиша. Де-не-де чулось тихе гарчання собак.

Десь, в листі дерева, на гілці, сиділа темна фігура.

Хлопець злякано закрив обличчя руками, панічно дихаючи, не хотів бачити жахливої картини перед собою.

 

Ліана повільно відкрила очі і піднялась з землі всіяній рожевими квітами. Вона злякано оглянулась навколо, обмацала тіло. Ран не було, але вона точно пам'ятала, як напали собаки. Собаки належали її мачусі, це вона знала точно.

Там де сиділа дівчина, між дерев кружляли вогники, ті самі, вона навіть зраділа поки не помітила темну фігуру між ними.

Вона здригнулась і повільно піднялась на ноги.

Перед Ліаною відкрились сходи, які складались з цих блакитних вогників, а на сходах стояв юнак. Чи ні? Юна аристократка не могла розгледіти його обличчя, воно сховане під капюшоном, а на самому хлопцеві довгий темний плащ.

Він простягнув їй руку, вона, сама не зрозуміла чому, рушила до нього. Не довго думаючи вклала долоню в його холодну руку. Він акуратно стиснув її пальці і повів до невеликих дверей. Відчинив їх і перед ними з'явилась темрява. Ліана злякано відсахнулась.

— Мені шкода, — почула вона тихий голос — це прохід між світами.

Вона чула багато легенд про це місце, навіть деякі від Місато. Подумавши про мачуху, яка так її ненавидить, по її спині пробігли мурашки.

— Я померла? — обережно спитала юна леді.

Юнак лише ледь помітно кивнув не відпускаючи її руку.

— Там нічого немає? — знову запитала вона дивлячись в темну пустку в дверях.

— Я не знаю, — тихо промовив хлопець.

— Це ти мені допомагав? 

Ліана ніби згадала, щось важливе. Почала поправляти волосся шукаючи шпильку в вигляді маленького листка. Хлопець простягнув їй шпильку, вона здивовано подивилась на нього, потім повільно взяла прикрасу. 

Тиша.

— А якщо я не хочу йти туди?

Ліана ніколи не думала, що буває після смерті. Але дивлячись в цю темряву, якій немає кінця, вона задумалась. Там немає королівств, немає лісів, тварин і людей. 

Хлопець біля неї застиг, ніби взагалі перестав дихати, тоді відпустив її руку і відступив ближче до дверей, став перед дівчиною і розвернувся до неї обличчям. Блиснули зелено-блакитні очі під темним капюшоном.

— Ти можеш залишитись тут. Захищати ліс разом зі мною.

Ліана відчула, як її кутики губ сіпнулись вгору. Ще з дитинства вона полюбила цей ліс, через його красу і через те, що тут було легко дихати. Вона тікала сюди від правил, від стін будинку, а головне — від мачухи.

Двері позаду хлопця з голосним гуркотом зачинились від чого його плащ на мить здійнявся вперед, а сам хлопець потягнувся до капюшона і зняв його. Він мав волосся зелено-блакитного кольору акуратно зв'язане стрічкою і загострені вуха. Ліана чула про таких людей — Духи, Духи що захищали ліс багато століть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше