Проти годинникової стрілки

Розділ 8

Коли темрява оповила місцину біля річки. Задиханий, від протистояння Кріса, навіть якщо білявий не мав магічних здібностей, Велір різко оглянувся на “башти”.

Золотоволосий нічого не сказав, рушив з місця і побіг до будинку.

Кріс залишився сам в темряві біля річки, він рефлекторно перевірив ножі на поясі, не знайшовши нічого хлопець заметушився і перевірив ще раз, і ще. Повільно в білявого почалась паніка і він оглянувся по сторонах.

Ось знову відчуття: сковані зап'ястя і холод. Він ніби бачить себе малого зі сторони. Бачить, як хлопчик дихає важко стримуючи сльози, поки над ним стояли двоє чоловіків і вирішували його долю.

Кріс відійшов на крок назад і чиясь холодна рука торкнулась його плеча, хлопець відсторонився і обернувся. Нікого.

“Він сміється легко, наче все це гра,

Та пальці пам'ятають холод ножа.

Біле волосся ловить світло й тінь,

А очі – небо після довгих злив.”

Голос розрізав тишу, прозвучав прямо в голові.

Кріс обернувся, щоб знову побачити ту саму картину з хлопчиком. Залишилась лише річка. Може через магію в повітрі йому це все примарилось?

Знову холодна рука схопила його плече. Хлопець знову відсахнувся і обернувся сподіваючись нікого не побачити, але завмер.

Він ніби дивився в дзеркало. Перед ним стояв чоловік з білим волоссям і кришталево блакитними очима, все що відрізнялось – одяг. На чоловікові жакет з візерунками, сорочка, шийна хустка, прості чорні брюки, але навіть так він виглядав, як аристократ.

Кріс не відводив погляд від чоловіка, а той лише мило посміхнувся.

“Багато в тебе проблем було через таку зовнішність?”

Кріс охнув: голос лунав у нього в голові, а його співбесідник навіть рот не відкривав.

“Вибач, тільки так можу з тобою поговорити.”

Чоловік потягнувся до шийної хустки і легким рухом зірвав з шиї відкриваючи шрам, який перетинав бліду шкіру на горлі.

— Що це? — видавив з себе здивований Кріс – І хто ви?

“Це…просто непорозуміння з деякими людьми.”

Чоловік повернув хустку на її законе місце і знову поглянув на хлопця.

“Я Котоне, твій прадід.”

В Кріса відвисла щелепа. Він прокашлявся, набрав повні груди повітря і видихнув. Хлопець сподівався, що це лише галюцинація через магію, але глянувши на чоловіка перед ним, почав сумніватись.

— Вибачте?

Усмішка Котоне стала ширшою.

“Ти правильно почув.”

Чоловік підійшов ближче, помітивши, що Кріс відступив і потягнувся до ножів на поясі, зараз він їх вже намацав, зупинився.

“Це через те, що ти багато пережив? Через мене?”

— Крісе! — голос долинув з далеку і Кріс оглянувся.

Котоне теж поглянув туди.

“Добре, поговорити ми не зможемо. Візьми.”

Чоловік кинув Крісу камінь, Кріс його легко спіймав. Камінь блиснув блакитним світлом:

— Зірка Антарес…

Тоді в очах потемніло, зірка розчинилась в повітрі і Кріс рухнув на землю. 

Котоне зник саме тоді, коли підбігли Алан і Ерос. Кріс важко піднявся і сів на траву стискаючи сорочку на грудях.

— Крісе! Все добре? — Алан підбіг ближче, а Ерос залишився на відстані. — Велір тебе поранив?

Кріс замахав головою, глянув на Ероса і, спираючись на Алана, встав.

— Якщо всі тут, можемо повертатись?

Алан кивнув, Ерос повільно підійшов ближче. Кріс покликав Сайруса і перед ними знову з'явилось дзеркало.

 

Дзеркало зблиснуло і з'явилось посеред тієї самої кімнати.

Мітцуо, який малював ескізи, відклав олівець і піднявся з дивана.

З дзеркала вийшло дві знайомі фігури, а третьої людини він не знав. Дзеркало клацнуло і зникло.

Кріс відійшов від Алана і гепнувся на диван.

— Що сталось? — спитав в нього Архо.

— Та ні, але вибач, я трохи дзеркальце…розбив.

Кріс дістав з кишені дзеркальце, або те, що від нього залишилось. Мітцуо видихнув і взяв уламки з його руки.

— А з тобою що?

— Просто втомився. — Тихо відповів Кріс відкидаючись на спинку дивана і схрещуючи щиколотки.

Мітцуо звернув увагу на хлопця за спиною Алана.

— То це і є Ерос?

Алан і хлопець одночасно кивнули.

Ерос залишився стояти там, подалі від книги в руках Алана. А інший кинув її на стіл. З іншої кімнати, яка ймовірно була кухньою, здивовано виглянула Люсі.

Кріс і Мітцуо звернули увагу на чорну обкладинку.

— Може хтось з вас знає про це? — спитав Алан.

Мітцуо оглянув книгу, але торкатись, чи відкривати не поспішав.

— Леді Еліс розповідала про зірку? — натомість спитав він.

Алан задумався пригадуючи, а потім кивнув.

— Ця книга з храму, — продовжив алхімік.

— Ви хочете сказати, що чаклунка викрала її з храму? — нарешті озвався Ерос.

Мітцуо знизив плечима.

— Швидше за все вона зараз мертва, — тихо промовив Кріс.

Присутні оглянулись на хлопця.

— Ну, самі подумайте: вона викрала “Книгу Демонів” — продовжив він.

— Це точно ти говориш? — в дверях з'явилась Люсі.

— Я не впевнений, — пробурмотів білявий хлопець — забудьте.

— А знаєш що. — Мовила Люсі стаючи за Мітцуо і поклавши руки на спинку дивану за ним. — Леді Еліс і Август в Сонячному королівстві. Може і ви туди підете?

Алан з Еросом переглянулись.

— А це ідея, — відповів за них Мітцуо — беріть книгу і йдіть. Сайрусе!

Дзеркало знову з'явилось. Зблиснули очі в темряві. 

— Почекай, а коні? — Алан взяв книгу зі столу, тому що Ерос не зміг себе пересилити це зробити.

— За ними нагляне Кріс, — Мітцуо звернув увагу на хлопця з іншого боку дивану.

Кріс відкинув голову на м'яку спинку і тихо сопів.

— Він так сильно стомився? — Люсі розворушила його біляве волосся.

Алан знизив плечима і потягнув Ероса за собою в дзеркало. Біля входу зупинився і оглянувся на алхіміків.

— Ми ще зустрінемось?

Мітцуо широко посміхнувся і кивнув.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше