Коли темрява оповила місцину біля річки. Задиханий, від протистояння Кріса, навіть якщо білявий не мав магічних здібностей, Велір різко оглянувся на “башти”.
Золотоволосий нічого не сказав, рушив з місця і побіг до будинку.
Кріс залишився сам в темряві біля річки, він рефлекторно перевірив ножі на поясі, не знайшовши нічого хлопець заметушився і перевірив ще раз, і ще. Повільно в білявого почалась паніка і він оглянувся по сторонах.
Ось знову відчуття: сковані зап'ястя і холод. Він ніби бачить себе малого зі сторони. Бачить, як хлопчик дихає важко стримуючи сльози, поки над ним стояли двоє чоловіків і вирішували його долю.
Кріс відійшов на крок назад і чиясь холодна рука торкнулась його плеча, хлопець відсторонився і обернувся. Нікого.
“Він сміється легко, наче все це гра,
Та пальці пам'ятають холод ножа.
Біле волосся ловить світло й тінь,
А очі – небо після довгих злив.”
Голос розрізав тишу, прозвучав прямо в голові.
Кріс обернувся, щоб знову побачити ту саму картину з хлопчиком. Залишилась лише річка. Може через магію в повітрі йому це все примарилось?
Знову холодна рука схопила його плече. Хлопець знову відсахнувся і обернувся сподіваючись нікого не побачити, але завмер.
Він ніби дивився в дзеркало. Перед ним стояв чоловік з білим волоссям і кришталево блакитними очима, все що відрізнялось – одяг. На чоловікові жакет з візерунками, сорочка, шийна хустка, прості чорні брюки, але навіть так він виглядав, як аристократ.
Кріс не відводив погляд від чоловіка, а той лише мило посміхнувся.
“Багато в тебе проблем було через таку зовнішність?”
Кріс охнув: голос лунав у нього в голові, а його співбесідник навіть рот не відкривав.
“Вибач, тільки так можу з тобою поговорити.”
Чоловік потягнувся до шийної хустки і легким рухом зірвав з шиї відкриваючи шрам, який перетинав бліду шкіру на горлі.
— Що це? — видавив з себе здивований Кріс – І хто ви?
“Це…просто непорозуміння з деякими людьми.”
Чоловік повернув хустку на її законе місце і знову поглянув на хлопця.
“Я Котоне, твій прадід.”
В Кріса відвисла щелепа. Він прокашлявся, набрав повні груди повітря і видихнув. Хлопець сподівався, що це лише галюцинація через магію, але глянувши на чоловіка перед ним, почав сумніватись.
— Вибачте?
Усмішка Котоне стала ширшою.
“Ти правильно почув.”
Чоловік підійшов ближче, помітивши, що Кріс відступив і потягнувся до ножів на поясі, зараз він їх вже намацав, зупинився.
“Це через те, що ти багато пережив? Через мене?”
— Крісе! — голос долинув з далеку і Кріс оглянувся.
Котоне теж поглянув туди.
“Добре, поговорити ми не зможемо. Візьми.”
Чоловік кинув Крісу камінь, Кріс його легко спіймав. Камінь блиснув блакитним світлом:
— Зірка Антарес…
Тоді в очах потемніло, зірка розчинилась в повітрі і Кріс рухнув на землю.
Котоне зник саме тоді, коли підбігли Алан і Ерос. Кріс важко піднявся і сів на траву стискаючи сорочку на грудях.
— Крісе! Все добре? — Алан підбіг ближче, а Ерос залишився на відстані. — Велір тебе поранив?
Кріс замахав головою, глянув на Ероса і, спираючись на Алана, встав.
— Якщо всі тут, можемо повертатись?
Алан кивнув, Ерос повільно підійшов ближче. Кріс покликав Сайруса і перед ними знову з'явилось дзеркало.
Дзеркало зблиснуло і з'явилось посеред тієї самої кімнати.
Мітцуо, який малював ескізи, відклав олівець і піднявся з дивана.
З дзеркала вийшло дві знайомі фігури, а третьої людини він не знав. Дзеркало клацнуло і зникло.
Кріс відійшов від Алана і гепнувся на диван.
— Що сталось? — спитав в нього Архо.
— Та ні, але вибач, я трохи дзеркальце…розбив.
Кріс дістав з кишені дзеркальце, або те, що від нього залишилось. Мітцуо видихнув і взяв уламки з його руки.
— А з тобою що?
— Просто втомився. — Тихо відповів Кріс відкидаючись на спинку дивана і схрещуючи щиколотки.
Мітцуо звернув увагу на хлопця за спиною Алана.
— То це і є Ерос?
Алан і хлопець одночасно кивнули.
Ерос залишився стояти там, подалі від книги в руках Алана. А інший кинув її на стіл. З іншої кімнати, яка ймовірно була кухньою, здивовано виглянула Люсі.
Кріс і Мітцуо звернули увагу на чорну обкладинку.
— Може хтось з вас знає про це? — спитав Алан.
Мітцуо оглянув книгу, але торкатись, чи відкривати не поспішав.
— Леді Еліс розповідала про зірку? — натомість спитав він.
Алан задумався пригадуючи, а потім кивнув.
— Ця книга з храму, — продовжив алхімік.
— Ви хочете сказати, що чаклунка викрала її з храму? — нарешті озвався Ерос.
Мітцуо знизив плечима.
— Швидше за все вона зараз мертва, — тихо промовив Кріс.
Присутні оглянулись на хлопця.
— Ну, самі подумайте: вона викрала “Книгу Демонів” — продовжив він.
— Це точно ти говориш? — в дверях з'явилась Люсі.
— Я не впевнений, — пробурмотів білявий хлопець — забудьте.
— А знаєш що. — Мовила Люсі стаючи за Мітцуо і поклавши руки на спинку дивану за ним. — Леді Еліс і Август в Сонячному королівстві. Може і ви туди підете?
Алан з Еросом переглянулись.
— А це ідея, — відповів за них Мітцуо — беріть книгу і йдіть. Сайрусе!
Дзеркало знову з'явилось. Зблиснули очі в темряві.
— Почекай, а коні? — Алан взяв книгу зі столу, тому що Ерос не зміг себе пересилити це зробити.
— За ними нагляне Кріс, — Мітцуо звернув увагу на хлопця з іншого боку дивану.
Кріс відкинув голову на м'яку спинку і тихо сопів.
— Він так сильно стомився? — Люсі розворушила його біляве волосся.
Алан знизив плечима і потягнув Ероса за собою в дзеркало. Біля входу зупинився і оглянувся на алхіміків.
— Ми ще зустрінемось?
Мітцуо широко посміхнувся і кивнув.