Еліс зайшла в кімнату дуже різко. Вона одразу ж обійшла обох хлопців і впала на диван, який Алан спочатку не помітив.
— Я домовилась. — почала вона трохи вирівнявшись на дивані — Сказала, що ти астролог., ця тема батькові дуже подобається. Поживеш поки в одній з гостьових кімнат.
Август глянув на Алана і весело посміхнувся.
— Друже, тобі пощастило, — кинув він похлопавши іншого по плечу.
Алан відмахнувся від руки і підійшов блище до Еліс. Він застиг не знаючи, що сказати. Хлопець був вдячний їй, але чомусь йому стало страшно. Страшно, що щось піде не так. Він глянув на ікони, його тягнуло до них, але відвів погляд на Еліс.
— Я піду, відразу, як дізнаюсь куди зник Ерос.
Август з Еліс переглянулись. Вона встала і підійшла до Алана, її погляд став серйозним, що ще більше його налякало.
— Один раз на рік падає зірка, — вона обійшла його — на тому місці де вона впала з'являється “Храм Антарес”, ніхто не знає звідки він, чи з якого часу.
— Це допоможе знайти Ероса? — перервав її промову Алан.
— Проблема в тому, що зірка вже впала, — промовив Август, Алан розвернувся до нього — храм закрився.
Хлопець розчаровано відвів погляд засунувши руки в кишені плаща. Август це помітив, прокашлявся.
— Цього разу вона впала біля чаклунських башт, — він подивився на Еліс.
Еліс помахала головою.
— Ні, чаклуни нам нічого не скажуть — вона задумалась — краще до алхіміків. Я чула, що до одного з них стоять великі черги по різні зілля, може Ерос там теж був?
Алан підняв брову обдумуючи її слова. Тоді в його голову щось ударило:
Врятуй
Голос був тихим і інші слова неможливо розібрати. Алан завмер дивлячись в одну точку на стіні. Август поклав руку на його плече і він здригнувся отямившись.
— Швидше, — тихо сказав Алан — я чув…Ероса.
Еліс і Август знову переглянулись.
— Тут нікого не було — промовила Еліс.
— Ми нічого не чули — відповів Август.
Алан промовчав обдумуючи. Можливо, це був не Ерос, але інтуїція підказувала, що ці слова належали йому. Еліс з Августом дивились на нього з якимось переживанням в очах.
— О, — нарешті перервав мовчання Август — а ти сам звідки?
Алан підняв брову поглянувши на рицаря.
— Я? — перепитав він.
— Ти, — підтвердив Август — звідки Еліс, я знаю.
— З невеликого міста, не далеко звідси. — нарешті промовив Алан.
Не скаже ж він, що його знайшла сім'я на околиці Снігового королівства, а потім він виріс з ними і вступив до академії. Спогад про академію був болючим, досі в пам'яті пропливали руїни, обгорілі тіла, але ніде не було Ероса. Еліс помітила хвилювання Алана і поглянула на Августа, вже який раз вони переглянулись, справді близькі.
Але Алан згадував далі, після приїзду в академію його єдиним другом був Ерос, сором'язливий юнак з любов'ю до старовинних рукописів. Алан помічав, що про Ероса завжди ходили дивні чутки, ніби він переродження бога, або демона, самому Еросу це не подобалось, тому Алан захищав його від косих поглядів і перешіптувань за спиною. Ерос не питав про дитинство Алана, про його сім'ю, ніби знав, що хлопець нічого не скаже.
З цих думок Алана вирвав стукіт підборів по кахельній підлозі. Еліс і її охоронець розвернулись відразу після Алана, в дверях стояла жінка в довгій чорній сукні. Її волосся, темне, як ніч без зорів, зібране в косу. Вона оглянула новоприбулого холодним поглядом.
— Еліс, ти всіх незнайомців будеш приводити додому? — жінка вказала на Августа, той навіть не намагався приховати злість на обличчі — Спочатку цей, тепер цей — вона вказала на Алана, її тон був такий ж холодний, як і погляд.
— Батько дозволив — таким самим тоном відповіла Еліс.
— Батько? — посміхнулась жінка — Я поговорю з ним, щоб очі мої цього хлопця не бачили.
— Не смійте наказувати мені і моєму батьку в нашому домі! — не витримала Еліс.
Але жінка вже переступила поріг і повернула до кабінету батька молодої леді. Сама ж Еліс кипіла, пальці стискались і розтискались від гніву.
Август ніжно поклав руку їй на плече і стиснув, не сильно, але так, щоб вона відчула його підтримку. Алан не знав, що зробити, він бачив гнів на обличчі Еліс, хлопець повільно підійшов з іншого боку від неї.
— А це? — обережно спитав він.
— Моя мачуха. — Різко відповіла Еліс, а потім похнюпилась. — Вибач, що так вийшло.
— Нічого.
Це, все, що Алан міг вимовити. Вибачення застало його зненацька, не завжди перед ним вибачаються таким сумним тоном.
— Все одно я маю завтра піти, — тихо промовив він — ти казала щось про алхіміків.
— Тоді, я піду з тобою.
Ця заява від Еліс здивувала всіх в кімнаті. Август витріщався на неї.
— А, — зміг вимовити він, а потім прокашлявся і продовжив — що я скажу твоєму батькові? “Вона втекла з незнайомцем”?
Сам Алан не відводив погляд від цієї багатої дівчини перед ним. Йому стало цікаво, що у неї в голові.
— А ти втечеш з нами. — Знову фраза, яка ударила по Августу.
— Я? — лише зміг вимовити він.
— Ти. Твоє завдання мене слухатись і захищати.
Август видихнув і кивнув.
— Добре, — тихо промовив він — я піду з вами.
Алан дивився на них обох, в ньому боролись почуття: щастя, через те, що він не один, і дивний страх.
Август показав йому кімнату. Ця кімната була занадто багатою, особливо для людини, яка жила пів свого дитинства на вулиці. Велике ліжко, тумбочка, шафа для одягу, стіл і навіть дзеркало, все виглядало, як в казці. Коли Август побажав на добраніч і пішов, Алан вийшов на великий балкон, звідти було видно все місто, сад під будинком і небо всіяне зірками. Хлопець сперся на перила ліктями і вдихнув на повні груди. Йому подобався цей момент, момент спокою, якого йому так не вистачало останні кілька днів.
Хлопець оглянув м'яке ліжко, зняв плащ, подумав, що далі краще не роздягатись. Скинув черевики і упав в м'які подушки. Навіть закутавшись в ковдру, юнак відчував холод, який сковував його кінцівки.