Розділ 31 «Я подарую нове життя»

Ввечері вони так ніжно та лагідно обіймалися.

— Кохана, я тебе так люблю! 

— І я тебе люблю, тому маю для тебе також сюрприз.

 Хлопець схвильовано трохи здивувався. Відкривши коробку з його очей покотилися прозорі сльози. Ці щирі погляди дівчина запам'ятала назавжди. Назар дивлячись прямо-прямо в її очі. Цей момент неочікуваності. Наче хоче сказати сотні слів, та мовчки його обличчя й очі говорили більше. Він просто взяв, підніс обережно свою вагітну дружину на руки, опустивши на землю, поклав руку на її животик і промовив: 

— Емі! Кохана моя! Нас буде троє!? Я вас обох так люблю, уявляєш дитина! Наша дитина. Ми лише недавно говорили, що коли-небудь це станеться, от не довелося довго чекати. Ми будемо найкращими батьками. Ти станеш найкращою мамою.

— Наша дитина, ким би вона не була дівчинкою чи хлопчиком, буде щасливою, буде брати приклад з щасливих батьків. А моя і твоя мама будуть чудовими бабусями. Це момент який вперше найсильніше проживаєш в житті, коли вперше стаєш мамою.

Хлопець поклав руку на животик і промовив вже до дитини: 

— Крихітко, ти мене чуєш? Я твій батько! Ти будеш називати мене татом, ми з твоєю мамою дуже кохаємо один одного і не менше любитимемо тебе. — А тоді лагідно поцілував її животик.

— А ти кого більше хочеш: дівчинку чи хлопчика? І одночасно сказали хлопчика. Та якщо буде дівчинка ми будемо раді, уяви якщо буде донечка, заплітатиму їй волосся. А якщо хлопчик, вчитиму грати його в футбол, або щось майструвати. 

— А я з тобою буду вчити готувати смачні страви, свою донечку.

Назар продовжував дивитися своїй коханій в очі та ніжно поцілував її, не стримуючи емоцій.

Наступного дня Емілія віддала ту коробочку з УЗД своїй мамі та батькові.

— Невже!? Я стану бабусею? Ура, це така радість, онук чи онучка, я триматиму її на ручках, цю рідненьку дитинку. А ти, ти будеш дідусем, я так цього чекала. Ходи, моя доню, розцілую тебе і твій животик. Будьте щасливі, молоді майбутні батьки, щастя цій ще не народженій дитинці. Ще не народилося, а його вже так всі полюбили. — На емоціях мовила Ірина. 

— Мамо, та не переживай так, все буде добре, ми щасливі, та будемо щасливими. 

— Я бачу, як світяться твої очі, теж вітаю вас, донечко, така радісна звістка.

А от схоже вагітність киці Іриски вже доходить до кінця. З самого ранку, вона шукає тепле місце у квартирі Ані, де народити кошенятко. 

Через кілька годин воно з'явилося на світ. Таке миленьке, крихітне, лише одне. 

— Оу, яке воно маленьке, йди, йди до мамусі, тепер ти в нас мама, яка доросла кішечка, а ми думали ти сама ще кошеня. Як ми назвемо цю маленьку крихітку? Нехай вже Ніка придумує ім'я. Поки ти така малесенька, не бійся, ти будеш поряд зі своєю матусею, але кошенята швидко ростуть, не кліпнеш оком, як доведеться тобі переїжджати в сім'ю, де тебе ще більше полюблять. А зі своєю матусею ти бачитимешся доволі часто. — Говорила Аня.

Минають тижні, місяці. Дитинка в животику Емілії росте з кожним днем. Наступне УЗД Назар був поряд з коханою дружиною. Вони обоє тримаючись за руки слухали серцебиття своєї майбутньої дитини. Ця дитина була бажаною, вони по трошки готуються до гендер паті.

Настає день гендер паті. Такий бентежливий момент, коли вперше молоді батьки дізнаються стать своєї першої дитини. Навколо прийшли свої родичі, не багато: Олена, Аня з Данею, Ірина з Іваном та Ніка з Богданом. Був накритий невеличкий стіл для них усіх з цікавими синьо-рожевими смаколиками. 

Момент істини. 

Ось вже зовсім скоро дізнаємося хто в нас народиться. — мовив Назар. 

Вони все ще так мило дивилися один на одного усміхаючись, від хвилювання в них трусилися руки.

 Стоїть кулька, наповнена синіми або рожевими конфеті. Настав момент голосування. Наші майбутні батьки проголосували за хлопчика.

— Ми твої мама з татом, дуже сильно любитимемо тебе, ким би ти не був, чи не була, та наші батьківські відчуття підказують, що ти будеш хлопчиком.

 — Ми подруга та друг твоїх батьків. Я думаю ти будеш дівчинкою, маминою принцесою, — мовила Аня. А я думаю ти будеш хлопчиком татовим принцом, — мовив Даня. — Але ким би ти не був ми полюбимо тебе!

— Ми твої бабуся і дідусь, і ми обоє думаємо що ти хлопчик, король Лев, наш маленький принц, але дуже щасливі також будемо маленькій принцесі.

— Я твоя тітка і це мій хлопець. Ми думаємо, що ти дівчинка, така крихітна принцеса, але любитимемо тебе і хлопчиком.

— Я твоя ще одна бабуся, і я думаю ти будеш хлопчиком, моїм першим онуком, або онучкою, яку я не менше любитиму.

І Ура! — кричали молоді батьки обіймаючи та цілуючи уста один одного. Посипалися яскраво сині конфеті. 

— У нас буде хлопчик! Синочок!

 — Мій синочок, ми з твоєю мамою так тебе чекаємо! — цілуючи животик Емілії говорив він.

Маленьке кошенятко підростало з кожним днем, вчилося ходити по трошки. Згодом його забрала Ніка, часто доглядаючи його з Богданом. Назвали її Карамелька.

Ще теплого наприкінці останнього літнього дня три пари зібралися погуляти. Кожен зі своїм котиком, кицею та кошеням. Йдучи по парку помаленьку. Оглядаючись, милуючись всією красою пригороди, вдихаючи аромат ще такого літнього повітря. Кожна пара тримаючись за руки, так романтично.

— А ще на початку зими хто б міг подумати, що все так складається, лише як вони сюди переїжджали. А зараз з коханим, з роботою, з грошима, одружена, вагітна, щаслива, яке ж наше життя не передбачуване, чи не так? Навіть наш Зефірчик, вже батько, глянь, як він крутиться біля своєї дружини й малесенької Карамельки. Бери з нього приклад, — з посмішкою говорила Емі до Назара і всіх хто був поряд.

— В тебе вже видно стає животик, наш синочок росте. Я буду старатися бути хорошим батьком для нього.

— Ніко, а ти щаслива? Лише уявляла собі таке життя? Пам'ятаєш, як ми познайомилися, хехе, розбила всі яйці, як тільки побачила мене, а я тепер то можна сказати кухар. Життя подає цікаві знаки, слід лише до них прислуховуватися. — Зауважив Богдан.