Розділ 29 « Будьмо щасливими?»

Наступного дня Емілія прийшла до Назара в гості, з гостинцями. В неї було печиво і ще щось солоденьке. Та хлопець задумав дещо цікавіше.

— Привітики, — щасливо заходить Емі до Назара додому. Він міцно обійняв і поцілував при зустрічі. Зрадів, що вона прийшла першою. Вдень тихо сиділи за столом, попивали гарячого чаю. На вечір він вручив їй коробку зі словами: 

— У вечері ми йдемо на побачення, думаю ти маєш виглядати незабутньо в ньому.

Емілія відкрила, там була така розкішна сукня, стиль схожий до її власних суконь, така ж цікава і креативна. Ввечері хлопець замовив столик в ресторані. Вони зайшли так ніжно тримаючись за руки, елегантні, дівчина в тій чудовій сукні з натуральним макіяжем, на високих підборах. Сьогодні мав бути незабутній вечір. Навколо грала музика. Його обличчя було сповнене переживань та кохання. Якийсь стурбований в нього був вигляд і це помічала дівчина. 

Вони замовили страви, розмови йшли так легко.

— Кохана моя, я знаю як сильно ти мене кохаєш, я кохаю тебе ні на краплину не менше, і ти це знаєш. Тепер нашому коханню нічого не перешкоджає. Ми з тобою пройшли всі ті труднощі, й тепер не озираючись назад йдемо іншою стежиною — не окремо, а разом! Скажу тобі одне, я точно визначився, ти кохання мого життя. 

Навколо огортає тиша, в залі всі замовкли й тут він переживаючи стає на коліно і говорить:

— Ти вийдеш за мене заміж? ...Ти станеш моєю дружиною?

Повільно відкриваючи коробочку, в якій виблискує каблучка з великим діамантом. У дівчини сяяли очі, її усмішка зростала до вух. Хотілося кричати, настільки сильні були емоції. І тут вона почала розуміти, що треба щось відповісти, та по її очах було видно, що погодилася ще з першої секунди. І тут вона зі сльозами на очах впевнено і голосно говорить:

— Так! 

Він акуратно одягнув каблучку на її маленький, витончений палець. Глянув на її вуста, усміхнувся та поцілував. Вони міцно-міцно обійнялися. Всі навколо дивилися бажаючи їм щастя, люди почали аплодувати. В деяких аж сльози щастя за цих молодят, це так мило і романтично. Почала грати музика, оточення просили потанцювати молодих. Деякі інші пари теж почали танцювати. Притулившись один до одного, рух за рухом. Назар дивився в її очі, ще ніколи в житті не бачив кохану такою щасливою.

 Одразу згадувався той перший танець під дощем, коли ще зовсім друзі, а зараз вже молодята. Так закохано дивлячись, наче вперше. Таке дитяче щастя огортало їх обох.

Цього дня було так мало розмов, та так багато емоцій і неперевершено щасливих поглядів. Не стримуючи емоції, коли музика згасла хлопець взяв її на руки й побіг кудись. Вона сміялася від щастя як маленька дитина. Ось прибіг на той самий остів кохання. Витягнувши з кишені колодку і замочок.

— Ааа, — від щастя закричала Емі, — тепер наша колодка теж висітиме тут?

 Обережно вони написали букви фарбою і пензликом Е + Н = ∞ Після чого причепили її до моста, де висить багато інших колодок і кинули ключик в озеро.

— Це лише символ, уявляєш коли в майбутньому наші діти будуть гуляти тут, ми покажемо їм цю колодку і згадаємо якими були в молодості. Насолоджуйся кожним нашим днем, кожним нашим поглядом і новим поцілунком, таке буває можливо і не раз, та кожного разу це відчувається зовсім по іншому, це залишає глибший слід, більшу історію та більше почуття. Через пару років це буде звично, трохи по іншому з віком відчуватися, та все одно ми маємо берегти палке кохання до літ нашої старості, до смерті.

 Дівчина глянула в його глибоко-задумливі очі та повисла обіймати, поклавши руки на його шию. Тоді глянули один на одного і на цей замок та закарбували момент поцілунком. Того вечора не хотілося підіймати розмови про майбутнє та весілля, хотілося дати емоціям волі та відчувати лише поглядами, щоб вистачало лише однієї присутності, бо іноді зв'язок між двома людьми сильніший за тисячі слів. Погляди, жести, дотики іноді вистачить лише цього одного мовчання, щоб зрозуміти глибину почуттів. Кохання палає та зароджується з середини, та його видно зовні, навіть якщо людина все заперечує. Вони ще довго мовчки йшли пізнього вечора, дівчина поглядала на свою каблучку. Її приваблювало далеко не багатство, а те з якою величезною любов'ю вона придбана. Думаючи лише яке казкове життя перед ними стоїть, далеко не забігаючи на перед. Уявляючи лише спільні ночі щодня, саме тут в Тернополі. Без страху попастися комусь, відкинувши всі маски та таємниці, життя розквітає там, де немає брехні, де вся брехня розчинилася в повітрі. Повільними подихами кохання манить, з'єднує тих, хто один на одного навряд чи коли-небудь поглянув.

— Ми будемо однією сім'єю, я щодня буду прокидатись цілуючи тебе, засинати дивлячись у твої глибокі голубі очі. Допомагатиму і буду поряд частіше ніж будь-коли. Я не можу описати словами який я щасливій! 

В останнім момент перед закриттям магазину хлопець забіг купив розкішний букет півоній. Таких рожевих, милих, як і сама дівчина. Емілія приходить схвильована, на шалених радощах додому. З букетом, вся сяє, ще більше ніж діамант на її руці. 

Всі збіглися, шоковано дивляться і вона підіймає букет, і руку з тим дорогим кільцем, і кричить: «Я виходжу заміж! мені зробили пропозицію!»

 Ззаду тендітно, мов нізвідки заявляється Назар. І кричить:

— В нас буде весілля! — Та цілує дівчину.

Вся сім'я просто ошаленіла, так радіючи за них обох. Почали обіймати дівчину і хлопця. 

— Ти віриш? Наша донька зовсім скоро вийде заміж! Неймовірно, донечко, я так рада за вас. А ти тепер мій син, я колись так хотіла сина, такого як ти. 

— Доню, Емілія, яка ти вже доросла, щастя вам.

— Сестра!? Ого, яка радісна подія! 

— Дякуємо вам всім за побажання, їдемо ще до Олени, це мама Назара. Їдьмо всі з нами, познайомитеся.

— Моя мама вже їде сюди, я їй повідомив, тому почекаємо, кохана. 

Заходить Олена, в розкішному вбрані, обіймає та вітає сина і майбутню невістку. Вони швидко познайомилися, стали однією сім'єю, попиваючи хто чай, хто каву. Закохані все ще не могли до кінця переварити всі події сьогоднішнього дня, не припинено палали в очах їхні емоції.