Проста ФІлософІя, Або Як Видавати Журнал...
Свєтка
— Ти вже давно тут не живеш, — усміхалася вона весело, — тебе забув пятий участок.
— Я ж прийшов до тебе, — намагався я схопити її за талію, пригорнути й обняти.
— Йди додому, — вона застібає мою розстебнуту вже шинель. Поправляє комір і, запхнувши, майже силою, мій білий офіцерський шарф, стягує гачки біля мого підборіддя. — А то тебе ще «пришиють» мої залицяльники. Відповідай потім.
Рухи її легкі. Вона вертлява й невловима, мов вода…
А я стою, чогось чекаю…
— Іди, — усміхається вона ще розкішніше, — я прийду сама. Завтра. В одинадцять. Жди!
Той її прихід тепер згадується мені туманно.
Ми пили вино, балакали, тормосили пам'ять дитинства, юності…
А потім був диван і її білі труси, біліші за сніг…
#731 в Сучасна проза
#309 в Фантастика
#38 в Антиутопія
Відредаговано: 21.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
