З Армії

Наш командир полку Куянцев на ранковому «розводі» віддавав накази:

— Сім діб арешту всім ротам! Відбути за чергою! Полк, рівняйсь! Смирно! До урочистого маршу! Поротно! Перша рота — прямо, решта — праворуч!

І так далі...

Полк наш базувався в горах, поблизу Куткашена. Це була Батьківщина Ісмаїл-бека Куткашенського — азербайджанського письменника та військового діяча. Я, на жаль, не встиг прочитати його творів…

Був я цибатий і худий. Мій сослуживець Вітя Лютіков, бандюк із Кургана, таємно брав із моєї тумбочки книжки й спалював їх у кочегарці. Він піклувався про моє здоров'я.

— Від читання, — бідкався він, — мізки усихають…

— Лютіков, — казав наш ротний, спадковий службовець Володимир Віхляєв, — коли я буду черговим у частині, я застрелю тебе з пістолета. Прямо в лоб твій, тупий…

Та Віхляєв кривив душею. Бо на навчаннях він же озивався про кочегара інакше:

— Лютіков, — усміхався старлей, — міг би й літак викрасти… Злетіти б він точно злетів. А от приземлився б навряд чи…

Узагалі в нашій дев'ятій роті служило багато хлопців із Кургана. Усі вони славилися бандитизмом та розбоями свого доармійського буття. Не відрізнялися від них і рекрути з Харкова та Луганська…

Та всі вони були моїми друзями.

Може, і тому, що я хватсько грав на гітарі й співав. А наскоро сколочений наш полковий ВІА «Синє небо» навіть «утер носа» багатьом іншим на конкурсі в славному місті Шеки[1] 1981 року. Перше місце! У нетрях Ютуба зависає й донині наша пісня «Вот снова осень». І мій, ще молодий голос, виводить заправсько мелодію, хоч і з харківським «гетканням», незнищенним[2]… Я — з Харкова, бас-гітарист — із Сум, ритм-гітарист — із Кургана, ударник — із Луганська...

Була осінь, була молодість, була дружба...

[1] Місто Шеки розташоване в південних передгір'ях Великого Кавказу, за 77 км на північ від залізничного вузла Євлах.

[2] 7 Послухати пісню можна на: https://www.youtube.com/watch?v=UT8lvAVzWY8