Старовірівка

До реєстру Бєльовського ландміліційного полку за 1733 рік вписані мої предки. Причому за всіма лініями спорідненості.

Ось вони: Апальков[1], Волобуєв (Волабуєв), Гриньов, Кизилов, Лук'янчиков…

Капітани, поручики, підпоручики, прапорщики, сержанти, каптенармуси, підпрапорщики, капрали, ротні писарі, барабанщики, гренадери, рядові…

Мої дворяни-однодворці…

У реєстрі вказано, що полковником Бєльовського ландміліційного полку в 1733 році був Єремій Колітін 1676 року народження, зі шляхетства. На службі з жовтня 1702 року, у нинішньому чині з 3 червня 1730 року. Маєток у Новгородському повіті в сельці Голядиці, людей за ним 20 душ чоловічої статі.

З історії відомо, що до побудови Української лінії територія за Ізюмською засічною межею фактично залишалася незаселеною. Недалеко від неї вже проходив русько-турецький кордон. І кримські татари безперешкодно грабували й спалювали все, що траплялося на їхньому шляху. Після невдалого Прутського походу 1711 року та підписання Прутського (1711) і Адріанопольського (1713) мирних договорів, за якими Росія поступалася Туреччині Азовом з прилеглою до нього територією по річці Орель, для підвищення надійності прикордонної служби створили ландміліцію.

Та, незважаючи на вжиті заходи, набіги кримських татар тривали.

Того ж 1713 року під час набігу загинуло понад 2 тисячі людей, і 14 340 осіб угнали в рабство. Матеріальні збитки оцінили в 500 тисяч рублів.

У 1717 році угнали в рабство понад 30 тисяч осіб і завдали матеріальних збитків на кілька мільйонів рублів. До того ж татари занесли на територію Слобідської України епідемію чуми.

Усе це вимагало подальшого зміцнення кордонів.

Тому наприкінці 1730 року подали план Української лінії оборони. Вона простягалася на 300 кілометрів і закривала територію від Сіверського Дінця до Дніпра. Її будівництво розпочалося в 1731 році, а з 1732 року вже почалося заселення. На Українській лінії поселили 9 ландміліційних полків і відвели територію у 30–40 верст для землеробства. На цій же території збудували слободи для ландміліціонерів та їхніх родин…

На Українській лінії, окрім самої Лінії та фортець, зводили також слободи для однодворців і відставних ландміліціонерів та прифортечні поселення біля кожної фортеці.

Так після побудови Лінії територія опинилася під захистом. І край почали заселяти як однодворці, так і переселенці з малоросійських полків.

Якщо в 1734 році на Лінії було всього 1229 дворів, то в 1740 році існували вже 22 однодворські слободи з населенням 6167 душ чоловічої статі…

Слобода Старовірівка заснована влітку 1733 року.

«Она очень велика, — писав у своєму щоденнику подорожі слобідсько-українською губернією академік Гільденштедт, — именно состоитъ хатъ изъ 400, расположенныхъ по обоимъ берегамъ рѣчки, поросшимъ Salix alba[2], которая здѣсь очень высока; въ этой слободѣ насчитывается 1392 души мужескаго пола. Церковь стоитъ на правомъ берегу, а около нея, какъ во всѣхъ здѣшнихъ слободахъ, находится почтовый дворъ, гдѣ мы снова перемѣнили лошадей. На нихъ мы проѣхали еще 5 верстъ по плоской балкѣ рѣчки Берестовеньки до ея начала, а оттуда еще 5 — по ровной, высокой степи мимо крѣпости св. Параскевіи (Paraskewy) и пикенерской слободы Параскевки, оставшихся въ нѣкоторомъ разстояніи на лѣво отъ насъ до однодворческой слободы Лѣнивки.

Вокругъ Старовѣровки и Лѣнивки стоитъ много небольшихъ вѣтряныхъ мельницъ…

Изъ слободы Старовѣровки, въ которой я былъ 14-го августа, мы на свѣжихъ лошадяхъ миновали слободу Берестовеньку и проѣхали 30 верстъ до Бѣлевской крѣпости по той же дорогѣ, по которой я уже проѣзжалъ 14-го августа; этимъ благополучно закончилась моя поѣздка. Въ Бѣлевской крѣпости меня встрѣтили оставленные тамъ мною люди; оставшіяся вещи оказались въ сохранности…»

[1]  Апальков — російське та українське прізвище. Перша відома згадка у збірнику «Писцовыя книги XVI века» видання Імператорського Російського Географічного Товариства.

[2] Верба біла, або верболіз — типовий вид листяних дерев або кущів роду Верба родини Вербові.