Причетність

Зі школи я пішов після восьмого класу.

Вступив до технікуму.

Не простого, а до Липкуватівського радгоспу-технікуму.

Той розташовувався в долині. Навчальним корпусом слугував колишній притулок для дітей загиблої почту Його величності Олександра III на дільниці Курсько-Харківсько-Азовської (нині — Південної) залізниці біля станції Бірки. Причому, незважаючи на численні людські жертви й сильні пошкодження рухомого складу, у тому числі царського вагона, сам імператор і члени його родини не постраждали. Порятунок царюючої родини вважали дивом. На місці катастрофи звели православний храм. Та на час мого технікумівства від храму залишився тільки остов каплиці. Я завжди бачив його з вікна електрички… Він справляв враження несправедливості… І я поринав у роздуми…

Мій прадід по батьківській лінії, Калина (яке ім'я!), повоював і на землях Речі Посполитої. З походу на Польщу 1864 року привіз собі дружину, польку. З міста Варшава в село Старовірівка. Вона не покохала нової батьківщини. Усе просила чоловіка: «Калинка, коли ми поїдемо до Польщі?» Прадід утішав її: «Потім!» Вона норовилася. Не хотіла народжувати йому дітей. І навіть ходила пішки подивитися, «гдзе заґинул царь россійскій»… Та останній, на її прикрість, не «заґинул». Однак під час тієї трощі завалився дах вагона. І Олександр, як казали, утримував його на своїх плечах, поки не прибула допомога. Невдовзі імператор почав скаржитися на біль у попереку. Колір обличчя його позеленів, зник апетит, погано запрацювало серце. І першого листопада 1894 року він помер у Лівадійському своєму палаці… Не проживши й 50 років від роду…