Перша газета

— Давай, — штовхнув мене в плече Вадик, — видавати газету!

— Жартуєш?

— Анітрохи, — Вадик стиснув кулаки. Він був боксером. Хорошим. І у свої 12 років уже побив багатьох. — На подвійному аркуші, — він розгорнув зошит з математики посередині. Вирвав дві центральні сторінки.

Математику викладала його мати.

— Ну, тепер тобі перепаде, — зацікавився я.

— Дурня. Ось тут, — він розділив ребром долоні лівий розворот, — пишеш ти. А тут, — одвів він голову вправо, — я. І так на всіх сторінках. І під копірку. Я потягну в батька.

— Чудово!

— Треба назвати нашу…, — Вадик підняв на долоні подвійний, чистий ще аркуш. Той затріпотів. Здавалося, махав крилами дивний птах. — Нашу… — Вадик ще секунду подумав, морщачи лоба, — наше видання.

— «Правда і кривда», — поквапився я.

— Ну, примітив, — скривився мій друг, — а от «Прявда і крявда» — клас!

Усю велику перерву ми обговорювали тематику, напрямок і рубрики нашої газети. Домовилися: писатимемо всі «статті» лівою рукою. Спробували. Виходило погано. Втомливо, повільно й неохайно.

— Та дурниця все це, — сказав я, — просто строчитимемо з великим нахилом і вигадаємо кілька нових написань літер.

— Та, да.— підтримав ініціативу мій партнер, — точно. Змінимо почерк.

Після занять ми шліфували наші нові ієрогліфи скоропису. Задача не проста. Хотілося, щоб нас не розкусили. Ну, бодай одразу… До вечора наші каракулі набули більш-менш гарного вигляду: не розлазилися, не ускладнялися, не виривалися. Читати написане нашими руками виявилося можливим.

Наступний день, суботній, ми присвятили випускові першого номера.

Це був шедевр.

Наші вісім статей висвітлили життя Первомайської середньої школи №2 невиданим світлом. «Прявда і крявда» за допомогою кулькових ручок чотирьох кольорів почала засівати свою ниву сенсаціями… Дівчатам-недоторкам діставалося на першій шпальті, у рубриці «По-живому». Скороспілкам — на другій, «У підвалі». Учителям — у спецколонці «Ізверги». Чуткам і пліткам — у розділі «Поживемо-побачимо». Поради щодо побуту й відпочинку вміщувало «Господарство в хібарі».

Перший тираж у п'ять примірників перевершив усі наші сподівання. Успіх, суксес тотальний, приголомшливий. Школа гула… Нагорода не забарилася.

Вадика відпеклив батько, ременем. Мене — мати, електрошнуром від пральної машини.