Розділ 15

      Вкутавшись у теплий плед Антоніна зігрівала руки, тримаючи горнятко гарячого чаю. Пройшло вже понад тиждень, а Марк так і не приїхав, він зателефонував лише раз та повідомив, аби Тоня продовжувала залишатись в Австрії ні про що не хвилюючись. Молода жінка спробувала дізнатись, що відбувається, але чоловік мовчав, запевняючи, що все під контролем. Антоніні нічого не залишалось, як послухати Марка та продовжити відпочинок. Сьогодні Тоня остаточно навчилась їздити на лижах, чому невимовно раділа. Шкода вона не могла поділитись цією новиною з Марком.

У двері хтось постукав, вирвавши Тоню з її роздумів.

- Тоню, це Толік. - по ту сторону дверей прозвучав голос охоронця.

- Заходь.

- Тоню, телефонував Марк. Завтра можемо повертатись додому.

Жінка всміхнулась - “нарешті”.

Під’їжджаючи до будинку, Антоніна відчула радість, вона полюбила цей дім всім серцем. Кожен куток був по-особливому важливим для неї. Марк стояв у дворі, розмовляючи про щось зі своїм особистим водієм та охоронцем. Він вказував руками у бік будинку та гаражу. Зі змарнілого обличчя чоловіка було помітно, що ці декілька тижнів для нього виявились не легкими. Авто зупинилось, на зустріч Маркові вийшла усміхнена Тоня.

- Привіт. - жінка кинулась на шию чоловіку. 

- Привіт. Як же я за тобою скучив. - Марк пригорнув до себе дружину, вдихаючи її запах. 

- Усе гаразд? - запитала Тоня. - Про що ви розмовляли з Русланом і Олегом? 

- Та так, вирішив поставити додаткові камери. Ходімо, додому. 

За вечерею Тоня вирішила розпитати в Марка про все що тут відбувалось. Вона ніжно торкнулася руки чоловіка. 

- Можливо, ти розповіж мені, що все ж тут трапилось? 

Марк відклав виделку з ножем, та зробив ковток соку. 

- Альберт підібрався до мене надто близько. 

- Що це значить? Мені слід хвилюватися? - стурбовано запитала Тоня.

- Ні, запевняю тебе, я все владнав. Лише, прошу тебе не відмовляйся від охорони. Про всяк випадок.

Тоня мить роздумувала, вона не любила кому-небудь підкорятись, ненавиділа, коли замість неї щось вирішували. Вона вважала, що Марк весь цей час намагався виправити її нестримний характер, зокрема прагнув її скорити. Іноді вона піддавалась, та частіше обурювалась і висловлювала своє невдоволення. Втім цього разу жінка погодилась, розуміючи, для чого це потрібно її чоловіку.

Тиждень з охороною пліч-о-пліч минув для Антоніни доволі легко. Вона повністю сконцентрувалась на роботі за якою встигла засумувати. Щоденні проєкти, зустрічі з клієнтами, пошуки нових ідей, займали Тоню на деякий час.  

- Куди ти зібралась? - запитав Марк, помітивши Тоню в новому бранні.

- На дівич-вечір. Я говорила тобі ще минулого тижня, що Ірка виходить заміж і влаштовує вечірку для дівчат.

Марк звів брови, згадуючи цю інформацію.

- Ти щось таке дійсно говорила. Але мені здається, що тобі не варто туди ходити.

- Чому? - підводячи губи помадою, запитала Тоня. - Я більше не п’ю, тому тобі немає за що хвилюватись. 

- Тоню, не варто привертати до себе зайву увагу. 

- Я й так ніде не ходжу, окрім роботи та дому. - якомога спокійніше промовила жінка. Вона починала відчувати роздратування, Марк знову вирішує за неї. 

- Хочеш, сходимо в ресторан?

- Марк, я хочу побути з дівчатами, поговорити про наше - дівоче і всяке таке.

- Моя відповідь незмінна. Ти залишаєшся вдома. - він поглянув на дружину та додав. - Для твого ж блага.

Марк вийшов зі спальні, та наступної миті чоловік почув, як щось грюкнуло об двері. Він не сумнівався, це дружина проявляє в чергове свій характер. 

Тоня з усієї сили жбурнула вазу, яку вони разом з Марком купили в Італії. Вона скинула одяг, змила макіяж, та взяла книжку. 

- Читаєш? - запитав Марк, увійшовши за деякий час до спальні.

- Що мені ще залишається робити? Якось в клітці потрібно розважатись.

- Не перебільшуй. Я турбуюсь про тебе.

- Думаю, нам зараз краще не розмовляти. - все ще сердито відповіла Тоня.

- Мабуть, - погодився Марк. - Я буду у своєму кабінеті.

Антоніна продовжувала сердитись, демонструючи своє невдоволення. Втім, Марк до вибриків дружини вже звик, а тому поводився терпляче.

- Привіт. Проходь. У нас гості. - звернувся Марк до Антоніни, коли та повернулась з роботи.

З погляду жінки було помітно, що вона неабияк здивувалась. “З можливих гостей це можуть бути хіба, що бізнес-колеги Макса, перед якими потрібно буде поводитись зразково, як годиться справжній дружині” - подумала Тоня, і поникла ще більше. Надягнувши лицемірно милу посмішку вона увійшла до вітальні, яким було її здивування, коли там вона побачила Ірку та інших знайомих дівчат.

- Розважайся. - промовив вдоволено Марк, після чого вийшов з кімнати.

Це він зателефонував Ірі, аби та зібрала дівчат і приїхала до Тоні в гості. Марк розумів, що не зможе весь час тримати дружину біля себе, рано чи пізно вона повстане проти його контролю, а зайвих конфліктів з Тонею йому не хотілось.

В будинку лунав жіночий сміх, з вітальні звучала весела музика та чутно було жіночі теревені. Тут давно не було такої живої та радісної атмосфери. Після смерті Нелі, в будинку запанувала тиша, яка розривала Марка на частини. Він перестав спілкуватись з друзями, та запрошувати кого-небудь в оселю. Чоловік не бажав, аби хтось сторонній порушив його особистий простір. Нога жодної жінки не ступала на поріг цього будинку, і лише з появою Тоні все знову змінилось, будинок немов ожив.

Після посиденьок, Тоня прийшла до Марка в кабінет. Вона обережно підійшла до чоловіка та присіла йому на коліна. Марк охопив дружину за талію та занурився, як часто любив це робити у її волосся.

- Що змусило тебе їх усіх запросити? - запитала Тоня.

- Ну ти ж скаржилась на брак спілкування з подругами. Ось я й вирішив це змінити.

Тоня міцно обняла чоловіка за шию, виражаючи йому свою вдячність.

- Дякую тобі. Ти у мене найкращий.

У відповідь Марк притягнув дружину до себе та почав її цілувати пристрасно та енергійно. Він бажав насититись кожною частинкою її тіла, так, немов це було востаннє.