8.

— А якщо я не зможу полагодити весь дах?

— То почни з того місця, де стоїш.

— Ти знову все зводиш до мене. Набридло.

— Бо ти хочеш змінити світ, не змінюючи того, що всередині тебе. Держава має стати вашим безпечним місцем. Домом, у якому затишно та приємно перебувати. Так, можливо, тобі не зведуть пам'ятника за твою роботу, але хіба це важливіше за власний комфорт і посмішку рожевим ранком? Коли ти можеш спокійно випити кави, милуючись своєю землею, своїм сонцем і небом. Чи ти хочеш милуватися лише власним пам'ятником?

— І справді... Знаєш, моє наступне питання - про справедливість. Чому вона приходить так пізно? А часом мені взагалі здається, що вона не приходить ніколи. Я бачу людей, які все життя були чесними, але зазнали стільки страждань. І бачу тих, хто брехав, обманював, завдавав болю іншим - і, здавалося б, жив розкошуючи. Невже справедливості взагалі не існує?

— Іларіоне... Люди дуже часто чекають, що справедливість прийде швидко. Так само швидко, як грім слідує за блискавкою. Але життя влаштовано інакше.

— Але ж буває так, що людина все життя творила зло... і начебто не понесла жодної відповідальності.

— Не поспішай думати, що бачиш усю історію до кінця. Людина може сховати свої вчинки від інших. Може приховати їх навіть від самої себе. Але вона ніколи не втече від істини. Бо справедливість - це не лише покарання. Це ще й правда, від якої неможливо сховатися.

— То чи існує справедливість насправді?

— Так. Але вона не завжди приходить тоді, коли цього хочете ви. І не завжди так, як ви собі уявляєте. Люди часто чекають, що справедливість означає одне: зло негайно буде покаране, а добро - миттєво винагороджене. Та якби Я щоразу втручався миттєво, люди жили б не за покликом серця, а зі страху перед неминучою карою. Я ж хочу, щоб ви обирали добро лише тому, що воно є добром, а не через страх. Часто Моя справедливість приходить у цей світ саме через ваші руки. Через вас самих. Ви відповідальні за неї. Ви часто просите Мене зробити те, до чого Я давно вже покликав вас. Не тому, що Я безсилий, а тому, що Я довірив вам бути світлом одне для одного. Тільки от… сьогодні серця багатьох із вас майже почорніли. Ви потребуєте спасіння і любові. І маєте обрати інший шлях самостійно - інакше вас усіх спіткає… невдача та горе, якому не буде краю. Свобода, яку Я вам дарував, породила й можливість обирати те, що завдає болю. Тому зло пануватиме скрізь, де ви мовчки дозволите йому панувати. Але запам’ятай: у зла ніколи немає постійної влади. Воно завжди тимчасове. Тому приходь до Мене не за гарантією безпеки, Іларіоне. Приходь за Моєю любов'ю.

Я слухав мовчки, не перебиваючи. Я вже й не повз так швидко, як перші два дні. Тепер я рухався повільно, наче й не хотів, щоб мене хтось знаходив, чи боявся втратити цей крихкий зв’язок із Господом - адже в мене залишалося ще стільки запитань. Мій мозок усмоктував нову інформацію так жадібно, як я колись сьорбав суп із галушками моєї бабусі, коли мені було п’ять років.

Чоловік помітив, що я довго мовчу, й усміхнувся, дивлячись на моє серйозне обличчя.

— Мені подобається, коли ти обдумуєш те, що я сказав. Ну що, всі питання скінчилися?

— Ні. Не зовсім. А от скажи: люди часто говорять про сильний дух. «Будь сильним». «Не здавайся». «Тримайся». Але що таке сильний дух насправді? Це коли людина нічого не боїться?

— Справжня сила - не в тому, щоб ніколи не падати. Справжня сила - щоразу знаходити в собі мужність підвестися. Ці слова здаються вам знайомими, мов стара казка. Але я ніколи не створював людину з каменю. Я створив її із серцем, і саме тому вона здатна по-справжньому любити.

— То страх - це не слабкість?

— Ні. Страх лише нагадує тобі про те, що для тебе є дорогим. Слабкість починається тоді, коли страх бере верх і починає керувати всіма твоїми рішеннями. Сильний дух - це зовсім не відсутність страху.

— А що тоді робить дух сильним?

— Коли ти не втрачаєш людяності там, де навколо її майже не залишилося. Саме так непомітно й міцніє справжній дух. Це вміння тримати удар.

— А як зрозуміти, що людина справді сильна?

— Люди зазвичай дивляться на того, хто кричить голосніше за всіх. Я ж дивлюся на того, хто вміє мовчати, не накопичуючи всередині отруйної ненависті. Той, хто щодня свідомо обирає світло, навіть коли навколо панує темрява, - уже здобув найбільшу перемогу. Сильний дух - це шлях. Він зростає щоразу, коли людина залишається вірною своїй совісті. Коли ви здатні після найважчого падіння знову наповнитися світлом. Вчіться переживати поразки, не вважаючи себе невдахами. Втрачати, але не втрачати здатності любити. Якщо цього не робити, ви самі засудите себе на моральну загибель. Якщо не можеш підвестися - відпочинь стільки, скільки потрібно. Але ніколи не облаштовуй у своєму падінні свій дім.

— Це ти слушно зауважив. То як тоді Україні почати своє відродження? Мені здається... Навіть коли війна скінчиться, ми ще дуже довго будемо плакати. Як пережити цей біль? Як навчитися жити далі?

— Не бійтеся своїх сліз, Іларіоне. Народ, який плаче за своїми людьми, - це народ, який не втратив серця. Сльози - це не поразка і не слабкість. Вони - мова любові. Не поспішайте вимагати від себе усмішок. Душа має повне право сумувати, має право оплакувати тих, кого любила.