5.

— І чи може така людина повернутися? Чи вона вже геть загублена?

— Поки людина жива, двері ніколи не зачинені. Я не відвертаюся від тих, хто заблукав. Я чекаю. Та повернення починається лише тоді, коли людина перестає виправдовувати свою темряву. Коли вона знаходить у собі сміливість сказати: «Я був неправий». Саме в цю мить у її серце вперше за довгий час знову проникає світло. І пам'ятай, Іларіоне: Я не веду боротьбу з людьми. Я веду боротьбу за їхні серця. Бо людина не народжується одразу з темрявою. Вона лише може дозволити їй оселитися всередині. Так само, як може одного дня відчинити вікно — і впустити світло.

— А як же тоді ми впускаємо в себе темряву?

— Я створив людей вільними. Свобода завжди містить у собі можливість сказати «так» любові — і можливість сказати їй «ні». Без цього ви не були б по-справжньому вільними. Найбільша битва відбувається всередині людини. Згадаймо хоча б «Портрет Доріана Грея»: чим людина огидніша ззовні, тим бридкішою вона стає всередині. Тому я й повторюю: дивися людям у вічі, на обличчя, на тіло. Воно все покаже. І навіть якщо тобі здається, що людина чиста, як ранкова роса... Не буду таїти гріха, але й ті ваші «боговіруючі» — далеко не святі люди. Вони часом навіть гірші за атеїстів. Та нехай Небеса не осудять... Святість - це не бездоганність, тому пильно вдивляйся. Обличчя згодом виявить усі приховані вади: хто зловживає алкоголем, хто занурений у наркотичне дурманіння. Скажу тобі відверто: ваше тіло не призначене ні для алкоголю, ні для будь-якого іншого отруєння. І не менш важливо — спостерігай за її вчинками та словами. Слово — це все. Спостерігай, як людина обирає між правдою і брехнею, між милосердям і байдужістю, між любов'ю і ненавистю. Саме у вашому серці народжується майбутнє. Кожна війна колись почалася з рішення, яке хтось прийняв у власному серці. І кожен мир теж починається там само.

— А якщо світло настільки сильне, чому темрява іноді здається могутнішою?

— Іларіоне... Уяви, що ти зайшов у темну кімнату. Вона може бути темною сто років. Але достатньо запалити одну свічку — і темрява не зможе її поглинути. Світло не бореться з темрявою. Йому достатньо просто бути. Так само і з любов'ю. Іноді вона народжується в одному чесному слові. В одному прощенні. В одному доброму вчинку. В одному серці, яке не дозволило ненависті оселитися в ньому. Саме так Я змінюю світ. Не силою. Я ніколи не з'явлюся і не кину блискавкою в того, на кого ти мені покажеш пальцем.

— Шкода...

— Негідник. Я знаю, чого ти хочеш. Один ваш хлопець якось прийшов до Мене і сказав: «У нашого брата нічого світлого немає за душею. Вони ніби втратили себе». І Я йому відповів: «Називай зло злом, жорстокість — жорстокістю, але не говори, що людина сама стала злою, бо тоді ти відбираєш у неї можливість змінитися. Світло, яке людина обрала сама, неможливо згасити жодною темрявою». Ось і все.

— Ти такий наївний. Вибач. Люди не змінюються. Ти сам бачиш, що з кожним роком їхня жорстокість стає тільки гіршою. Скільки поколінь змінилося, а вони творять усе те ж саме.

— Що саме?

— Вбивають. Ґвалтують. Крадуть. Ти ж говориш, що спостерігаєш за нами і все бачиш.

— Я не заперечую. Але ти плутаєш людство з його найгіршими вчинками.

— Але історія повторюється. Просто визнай, що я маю рацію.

— В чомусь так. Проте тобі варто перестати чекати, що колись вони стануть безгрішними. Я знаю людей краще, ніж вони знають самі себе. Я знаю, що не тільки ти втомився бачити саме зло — вас таких чимало. Не вимагай від себе віри в абсолютно всіх. Повстань із самого себе. У тебе завжди є вибір, як і у всіх інших. Ви станете кращими тільки тоді, коли після болю знову оберете любов. Почніть зі свого мислення і допомагайте іншим. Ви на це здатні. Ваше слово має силу, як і слова будь-кого іншого.

— Ти не раз казав, що слово має велику силу. То чому сьогодні українці сперечаються між собою через мову? Одні кажуть, що після всього пережитого потрібно говорити лише українською. Інші відповідають, що все життя розмовляли російською, що це мова їхнього дитинства, їхніх батьків, і вони не стали від цього меншими українцями. Чому навіть слово іноді розділяє тих, хто любить одну Батьківщину? Мені, наприклад, жити це не заважає.

— Іларіоне... Мова — це не лише слова. Це пам'ять. Саме тому, коли мову народу намагалися витіснити чи заборонити, цей біль залишився надовго. І коли народ знову отримав можливість вільно говорити своєю мовою, багато сердець захотіли берегти її ще сильніше. Це природне бажання.

— Але чому тоді виникли ці суперечки саме зараз?

— Бо біль легко перетворюється на гнів. Люди, які перейшли на українську, часто роблять це з любові до своєї країни, бажаючи підтримати її. І це гідний вибір. Та є й інші. Ті, хто з дитинства говорив російською, але щиро любить Україну, працює для неї, захищає її, допомагає ближнім. Їхнє серце не стає менш відданим лише через те, якою мовою вони вимовляють перші слова після пробудження.

— То що важливіше: мова чи серце?

— Не став їх одне проти одного, сину мій, бо коли людина з любов'ю відкриває для себе українську мову, вона робить прекрасний крок. Але коли вона починає ненавидіти іншу людину, забуваючи про любов, вона ризикує втратити те світло, яке хотіла захистити. Ви накинулися одне на одного... і ризикуєте втратити не тільки мову, а й любов душі. Мова може об'єднувати. І може ранити. Так само, як і будь-яке слово. Пам'ятаєш, Я казав тобі, що сила слова не в його звучанні? Вона в тому, що живе в серці того, хто його промовляє.