25 глава, Дарина, Андрій

Чотири дні потому.

Даринка.

Минуло ще чотири дні, а від Арсена ні слуху. Мені це дуже не подобається, бо здається, що ситуація повторюється. Тоді Андрій, а зараз Арсен. От що з ними не так? Чому саме я? Ці питання для мене риторичні. А хотілося б знати на них відповідь та на жаль немає її.

А взагалі Арсен повинен був приїхати ще вчора, але він не приїхав. Що думати я й не знаю. Не дай Боже з ним щось сталося. Чесно кажучи, я за цей час до нього так звикла, закохалась та просто не можу думати ні про що інше коли він мені не відповідає на повідомлення. Я вже його не бачила два тижні та дуже скучила. А в компанії знову з’явились величезні проблеми до того ж у декількох офісах, а саме юридичному офісі, в офісі бухгалтерії та звісно ж проблеми з деякими програмами. Вчора сиділи з Ігорем дуже довго. Робітники всі були в офісі до останнього.

Сьогодні ранок почався з того, що я зрозуміла, що у мене депресія. І почалась вона декілька днів тому. Я не звертала на все уваги, але зараз я на стільки виснажена морально, що просто не можу встати з ліжка, не хочу вставати з ліжка. А дійсно чого хочеться так це те, щоб приїхав додому Арсен і все стало на свої місця. Лежу, а думки у мене про те, що я сама... сама самісінька. І біля мене нікого немає. Батьки далеко, є друзі, але водночас їх немає, бо Данієль та Енні за океаном, а Марина з Максом у Києві. І їм точно не до мене. А також чоловіки... один з яких розбив моє серце — Андрій. Цікаво, як йому там живеться? Чи не зраджує йому дружина з роботою? Я сподіваюсь, що йому там погано та те, що у нього там у грудях болить і я не маю на увазі серце. Серця у нього не має вже давно. І другий — Арсен, який не відповідає мені на повідомлення на дзвінки, хоча знає на скільки для мене це важливо. Який закохав мене в себе та зник. Може зрозумів, що зробив велику помилку, тому й втік? Все може бути. А ще й проблеми в компанії. Ну, як так можна? Все ж було добре, але все знову розвалюється як картковий будинок у повільній дії. Я втомилась так жити, таке життя для мене занадто важке, а це означає, що воно не для мене. І я не бачу іншого виходу, ніж випити велику жменю таблеток та заснути навічно. Я принесу біль кожному, кому я дорога, але ніхто більше не принесе болю мені.

Я встала з ліжка, відчинила дверцята аптечки та витягла всі таблетки які там є. На деяких є побічний ефект як сонливість, що добре. Я відкрила декілька пластинок не думаючи, що буде далі. Випила ці таблетки та лягла на ліжко та швидко заснула.

Андрій.

Приїхав на роботу о восьмій ранку. Донечка вже на канікулах, тому можу на роботу приїхати раніше, ніж це буває завжди. Тож я зайшов у кабінет, в ньому ще немає Кості. Я почав робити собі каву. Дома я не снідав взагалі, бо не хотілось, а зараз кава не завадить. Мої дівчатка вже у Чернігові. Алінка дуже скучила за своєю бабусею та дідусем. І їй там весело, адже у неї є ще одна двоюрідна сестра від брата Аліси. І вони разом гуляють, до того ж вони одного віку. А я вже сумую за своїми дівчатами. Та скоро повернеться Аліса та буде краще.

Працюючи з Костею декілька годин, я почув, що мій телефон розривається від відеодзвінка. Я взяв та подивився, на екрані обличчя Данієля. Цікаво, чого він хоче? Він не знає про наше розлучення з Дариною? Я відповів на дзвінок.

— Привіт, Андрію. Знаєш де Дарина?

— Привіт. Ми розлучились з нею, тому ні.

— Розлучились? — з непорозумінням запитав друг Дарини.

— Так... а, що взагалі трапилось? Чому дзвониш саме мені?

— Хвилююсь. Сьогодні повинен був бути зідзвон по роботі. А Дарина не з’явилась на нього. Вона ніколи не пропускає робочі зідзвони. А сьогодні її чомусь не було. І на дзвінки вона не відповідає. Я хвилююсь, не дай Боже щось з нею сталося. Ти можеш це якось перевірити?

— Ем... я зараз на роботі, але добре, поїду до неї. Сподіваюсь з нею все добре.

— Подзвониш мені.

Данієль відключився від дзвінка. А я подивився на Костю.

— Мені треба від’їхати на декілька годин.

— Я все чув. Я тебе прикрию.

— Дякую — я схопив сумку та поїхав до Дарини. На щастя я на машині та і їхати недалеко. Тож через десять хвилин я був біля дверей Дарини. Подзвонив у двері, за ними тиша... я декілька разів ще дзвонив, а після зрозумів, що може дійсно щось сталося, тож подзвонив у сусідні двері. Які мені відчинили швидко. На порозі стоїть бабуся.

— Чого тобі?

— Дівчина з цієї квартири виходила сьогодні?

— Не знаю, а, що?

— Вона на дзвінки не відповідає та й двері теж не відчиняє.

— Зрозуміло. Дарина мені дала ключ від своєї квартири про всяк випадок, тож можу відчинити двері.

— Було б просто чудово — бабуся швидко взяла ключ та відчинила двері. Ми зайшли у квартиру та пройшли у глиб неї. І те, що я побачив мене злякало. Дарина лежить на ліжку, вкрита ковдрою на тумбочці стоїть велика чашка з водою та розкидані пластинки пігулок. Я перевірив пульс.

— Пульс майже відсутній.

— Я викликаю швидку — сусідка побігла до телефона.

— Не треба. Я на машині, швидше відвезу, аніж приїде ця швидка — я підхопив однокласницю на руки та побіг сходами вниз, щоб їхати у лікарню.

— Ох, Дарино, Дарино... навіщо ти це все зробила?

Я поклав її на задні сидіння автівки та швидко поїхав у лікарню. На щастя вона близько. От цікаво, де її цей принц, з яким вона зустрічається? Як він міг таке допустити? Швидко доїхавши до лікарні, поніс Дарину у приймальне відділення, де мене зустріли лікарі швидкої. Забрали Даринку, я сказав їм все що знаю, а знаю я майже нічого, окрім того, що майже немає пульсу та випитих нею таблеток. Добре, що хоч ще жива. Сиджу на лавці в очікуванні лікаря, який сказав, що вийде та скаже стан Дарини, почув дзвінок її телефону, який взяв про всяк випадок. Побачив, що дзвонить якийсь “Арс”. Мабуть, це є той з ким вона зустрічається. Я відповів на дзвінок та зразу почув його голос.