22 глава, Дарина, Андрій

Даринка.

Весь день ми провели з Арсеном у його будинку. Що ми робили? Ми пили вино, дивились фільми та грали на задньому дворику в настільний теніс. Ніколи не грала, а тут аж два рази перемогла. Арсен сказав, що новачкам щастить, а після поцілував мене. Хоча мені здалось, що він піддавався. Арсен замовив нам вечерю, ми поїли. Після лягли спати о десятій вечора, бо хочеться виспатись перед важким робочим днем в офісі.

Прокинулись ми о шостій ранку, випили по чашці кави та поїхали до мене. Ну, звісно ж спочатку Арсен зібрав всі документи та й взагалі все що йому знадобиться для роботи. І ось ми приїхали до мене. Я зробила собі макіяж, зачіску просто дульку, щоб волосся не заважало та переодяглась в офіційний бежевий костюм. На мене подивився Арсен та усміхнувся.

— Виглядаєш як справжня бізнеследі. Тобі пасує цей костюм.

— Дякую — я швидко взяла сумку, перевірила чи всі документи на місці, а після ми вийшли з квартири та поїхали до мене на роботу. Арсен сказав “Ну, тепер я знаю, де ти працюєш” я ж тільки посміялась з цього. Він зупинив автівку, ми вийшли на вулицю.

— Ну, що мені треба йти працювати — сказала я, а чоловік мене обійняв та подивився мені в очі.

— Сумуватиму за тобою. Лише два дні провели разом, і вже звик до тебе — сказав він, чим зробив усмішку на моєму обличчі.

— Я теж — він мене поцілував у губи, а після я почула знайомий голос чоловіка.

— Дарино Владиславівно! — крикнув мені Ігор — у нас в компанії знову з’явились проблеми!

— Які проблеми? — запитав мене Арсен.

— Не бери в голову, ми зі всіма розберемось.

— Якщо треба буде якась допомога ти тільки скажи.

— Обов’язково.

— Я заїду по тебе...

— О сьомій. Раніше піти не зможу. Та навіть не знаю чи обід у мене буде.

— Як скажеш. До вечора — він поцілував мене у губи, а вже після я пішла до Ігоря. Арсен тим часом поїхав на свою роботу. Ігор подивився на мене.

— Дарино Владиславівно, я не помилився чи це інший чоловік не той з ким ви постійно обідали?

— Не той. Той з яким я обідала завжди зник з мого життя... сподіваюсь на завжди — останню фразу сказала пошепки — то що у нас за проблема?

— Вона більше ніж була. Програми деякі не завантажуються та й ще до того ж проблеми в бухгалтерії з’явились. Я не розумію як ці проблеми у нас з’являються одна за одною. Наче все стало добре, як на наступний день знову проблема з’являється до того ж ще більше.

— А зараз з’явилось ще плюс дві — сказала тихо я та Ігор це почув.

— Отож — ми зайшли у кабінет, сіли за комп’ютери та почали працювати. Працюючи вже години три, розбираючись та завантажуючи вкотре систему ми нарешті з нею розібрались. У систему зайти тепер можна. Тож я зі своїм замісником вирішили випити кави у моєму кабінеті, щоб можна було взялись до роботи швидко. Ігор подивився на мене.

— Як у вас справи?

— Нормально, вихідні минули так швидко на жаль.

— Щось цікаве було?

— Так.

— І я так розумію, вони пов’язані з тим чоловіком.

— Правильно розумієш. Не думала я, що у клубі я познайомлюсь з власником юридичної компанії.

— Ого.

— Тому дійсно, якщо треба буде допомога у тій сфері, то звернусь до нього. Він трохи розповів мені, що це за компанія. І тому я розумію, що він реально нам допоможе якщо це буде треба.

— Так це добре... нічого так познайомитись у клубі з власником юридичної компанії — Ігор досі сидів у шоку — а з тим чоловіком, що?

— Про нього мені боляче згадувати, а не тільки говорити — сказала я, але все ж згадала все та чомусь так й захотілось виговоритись, тому все розповіла заміснику. Він сидів та просто слухав мене. А на обличчі у нього були такі ж емоції як й в Арсена.

— Я не розумію таких чоловіків. Якби я потрапив у таку ситуацію, я б робив все, щоб поїхати у Штати аби бути з коханою. І не важливо, що мені б довелось робити — почути такі слова від Ігоря дивно. Ми хоч й працюємо разом кожен день та нічого один про одного не знаємо. Тому він мені розповів про своє особисте життя. Яке склалося добре. Він розповів, що у нього є дружина і те, що вона вперше вагітна, хоча вони вже вісім років разом. Сподіваюсь, що після народження дитинки у них теж все буде добре. Після такої розмови ми знову почали працювати.

Після того як попили кави ми з Ігорем взагалі ні на що не відволікались. Дійсно навіть обідньої перерви не було. Ми про неї не згадали зовсім та і їсти взагалі не хотілося. А зараз коли я вже закінчила працювати я відчула, що дуже голодна. На щастя за мною вже приїхав Арсен. Він сказав, що ми поїдемо вечеряти в якийсь ресторан, бо не хоче ні замовляти їжу, ні готувати та тим більше щоб я готувала, хоча для мене це не складно. Я вийшла з офісу та зразу побачила Арсена. Він стоїть біля своєї машини.

— Ну, нарешті. Ти знаєш, що від роботи й коні дохнуть... скільки тебе можна чекати?

— Чула таке — сказала я та підійшла до чоловіка, а він міцно мене поцілував у губи.

— Поїхали у ресторан? Як щодо італійської кухні?

— Тільки за! Бо дуууже голодна — сказала я, Арсен відчинив дверцята, я сіла, а після й він сів в автівку. І ми поїхали в ресторан італійської кухні. Їхали ми хвилин п’ятнадцять від сили. Виявляється час пік вже закінчився. Я зрозуміла, що я вийшла з бізнес-центру о пів на восьму. Якраз за пів години бізнес-центр повинен був зачинитись. А Арсен чекав мене на вулиці хвилин двадцять.

У ресторані нас посадили за вільний столик біля вікна, якраз навпроти цього вікна й стоїть автівка Арсена. Ми почали дивитись меню. Я довго не вибирала страви, тому замовила собі ризотто, але Арсен сказав, що цього замало, тому вирішив, що варто замовити ще й салати. Тож ми замовили два салати капрезе та дві порції ризотто, а також вино. Я так зрозуміла, що йому вино дуже подобається, бо в Арсена в будинку навіть є невеликий винний погріб. Ми туди заходили та вибирали вино.