21 глава, Дарина, Андрій

Даринка.

Я йду біля Арсена та відчуваю себе спокійно та й думки всі зникли, бо Арсен все розповідає про своє цікаве життя. А життя у нього реально цікаве. За свої тридцять п’ять років він побував в дев’яти країнах. Так само жив у Штатах, але не десять років, а п’ять, після жив у Німеччині чотири роки та один рік в Іспанії, а після вже й повернувся в Україну та відкрив свій бізнес.

Нагулявшись, ми вирішили зайти в якусь кав’ярню. Тому зайшли в першу ліпшу кав’ярню. Арсен сказав, що тут частенько буває, тому вибрав смаколики ті які йому подобаються, а я не була проти того аби вибір був за ним. Тож наше замовлення принесли напрочуд швидко. Ми почали їсти, Арсен розповідав про свою юридичну компанію, бо я запитала, що саме представляє з себе його компанія. І раптом побачила, що за сусідній столик сіла пара. Хто саме я зразу зрозуміла. Андрій наче слідкує за мною, де я ходжу, коли та куди йду. Мене це почало бісити.

— Дарино, що з тобою? Все добре? — помітивши, що мій настрій трохи змінився запитав Арсен.

— За сусіднім столиком сидить Андрій про якого я тобі розповідала — чоловік подивився одним оком на Андрія.

— Зрозуміло. А жінка це його...

— Дружина Аліса.

— Щось її обличчя якесь знайоме. Знаєш про неї щось? Як її звати?

— Знаю. Її повне ім’я Іващенко Аліса Олександрівна. І вона юрист, працює в якійсь компанії, а, що?

— Та от, думаю, звідки її обличчя мені знайоме. А тепер все стало зрозуміло. Вона працює у компанії моїх безпосередніх конкурентів — від цієї інформації у мене відкрився рот.

— Серйозно?

— Так. У них сильна компанія. Вона була одним з адвокатів в одній справі, та на жаль ми програли ту справу.

— Андрій казав, що Аліса жодної справи не програла.

— Ну, так. Такі як вона по головах підуть аби досягти своєї мети.

І тільки-но Арсен це сказав як на нас звернув увагу Андрій. Арсен це помітив, взяв мою руку у свої руки.

— Хочеш, зробити йому боляче? — запитав він пошепки.

— Дуже хочу — відповіла я теж пошепки.

— Добре — тоді Арсен взяв мою руку та поцілував її, а після посунув свій стілець так, що він опинився ближче до мене. А після й у губи мене поцілував. Весь час Андрій тільки на нас дивився. Ми вирішили вже піти. Встали та накинули на себе свої пальта.

— Поїхали до мене — тепер цю фразу сказав Арсен.

— Із задоволенням — сказала я, Арсен мене обійняв за талію і ми ось так вийшли з кав’ярні. Я хочу, щоб йому було боляче? Так! Я хочу, щоб у нього теж боліло там у грудях, а не тільки у мене. А що він має право бути з дружиною, а у мене немає права з кимось зустрічатись? Якщо так, то Андрій у цьому глибоко помиляється. Адже моє життя не зупиняється, воно теж йде. І як Андрій сказав, що я знайду кращого, ніж він, то може Арсен і є той самий?

— То куди ми йдемо?

— Їдемо до мене, як я сказав.

— Ну, добре.

Арсен викликав таксі, воно приїхало швидко, тому ми сіли у нього та поїхали.

— Далеко живеш?

— За містом. За два кілометри від міста. У будинку...

— Сам?

— Не зовсім. Приїдеш побачиш — сказав чоловік та усміхнувся. Їхали ми хвилин двадцять та приїхали до великого темно-коричневого паркану. Автівка зупинилась та ми вийшли з неї. Таксі поїхало, а Арсен відчинив хвіртку й ми зайшли на територію. Такі красиві території мене вже не дивують, тому я йшла до будинку та просто дивилась як все цвіте. У дворі багато дерев і всі вони цвітуть. Ми зайшли у будинок та зняли з себе верхній одяг. Пройшли далі коридору та побачили, що до нас вибігла собака породи хаскі. Вона вже збиралась напевно на мене лаяти. Як її зупинив Арсен.

— Грейсі це свої — собачка на мене подивилась, а я присіла та почала її гладити.

— Так ось хто з тобою живе. Я так розумію це дівчинка. У моїх батьків живуть чотири моїх собаки.

— Чотири? — здивовано запитав чоловік.

— Угу, такі ж гарні як ця Грейсі, але порода інша.

— Яка?

— Ши-тцу. Спочатку була одна найстарша Міка. А троє це її дітки Кері, Арчі та Діас. Хотіла взяти з собою Кері, але я зрозуміла, що у мене не буде на неї часу.

— Зрозуміло, що ж підемо вип’ємо чогось.

— Я не проти — ми пішли на кухню та почали пити вино. Арсен запропонував мені сьогодні залишитись у нього, на що я погодилась, але з умовою, що мені треба буде рано їхати додому. Бо повинні заїхати до мене, адже треба зібратись на роботу. Арсен сказав, що підвезе і додому, а після й на роботу.

Андрій.

Після того я мене виписали з лікарні наступного дня. Я зразу поїхав додому до батьків. Почав збирати речі на що батьки були не у захваті від цього. Мама знову казала, що це помилка, що я повертаюсь до дружини та все таке. Алінку на два дні залишили у моїх батьків, вона була рада залишитись, тому що у них ще ж є її двоюрідні брати. Тож у цю ніч ми з Алісою вирішили сходити у нічний клуб. Випити та просто удвох відпочити. Сіли за столик, замовили коктейлі та почали пити та розмовляти. І раптом я побачив Дарину в компанії якогось чоловіка. Не важко було здогадатись, що вона саме в клубі з ним познайомилась. Одяг ще такий вибрала, щоб їхати у клуб. Будь-який чоловік би не пройшов повз неї... я б точно не пройшов. Коли ж побачив, що вона почала з ним цілуватись, то на душі стало не приємно. І я зрозумів її почуття, коли вона бачила як я цілую Алісу. А що мене добило так це те, що вони ось так просто поїхали до неї. На наступний день я вирішив поїхати до неї. Не знаю, чому, але мене до неї потягнуло. Я думав, що скажу, щоб вона так більше не робила, бо хвилююсь за неї. А не дай Боже її хтось образить та мені щось здається, що більшого болю ніж я ніхто їй не зробить. Може лише фізично, але це навряд чи. Дарина себе в образу не дасть. Як тільки вона відчинила двері, я зайшов у квартиру, мені навіть здалось, що я вчинив так само як й Аліса. Та Дарина мене випхала за двері як Алісу. Але перед цим я вислухав все, що у неї наболіло. І я зрозумів, що я їй дійсно приніс великий біль. І я не хочу їй робити ще боляче, тому подумав, що буду уникати з нею зустрічей навіть випадкових.