18 глава, Андрій

Андрій.

Я вийшов з квартири Дарини та зрозумів, що можливо все. Наші стосунки закінчились. Цікаво, як про нас дізналась Аліса? Вона слідкувала за мною чи що? А Даринка поставила мене перед складним вибором. Ну, не зможу я вибрати когось. Я їх кохаю, звичайно кожну по-своєму, але вони для мене обидві дорогі.

Спустившись сходами вниз, я вийшов з під’їзду. На вулиці більш менш тепло, але мене чомусь кинуло в холод. Я швидко сів у машину та закрив обличчя долонями. А день так добре почався. Я завіз доньку в школу, попросив маму її забрати, а дружині сказав, що засиджусь на роботі та можливо на всю ніч. Вона ж звичайно просто кивнула головою, що типу добре. У неї знову якась важлива справа. І не важливо, що її підвищили у посаді, працювати довго вона не перестала. Тому як я казав раніше, вона знову майже зникла з нашого життя. А сьогодні ось такий не приємний сюрприз. Це ж треба приїхати до Дарини додому. Дарина не розгубилась, а відповіла так само грубо як Аліса. А ще й прогнала її, а після прогнала мене зі словами “Життя — це вибір” і я з нею згоден, але це важкий вибір для мене. Бо я кохаю й Дарину й Алісу. Ну, як можна вибирати між ними?

Аліса — дружина, яку я знаю більше, ніж Дарину. Ми ж все-таки дев’ять років вже разом. У нас є донька. Я пам’ятаю ці дев’ять років дуже добре. Мою пропозицію, її відповідь. Її дев’ять місяців вагітності та слова “Ненавиджу її”, тобто доньку. І мені не було зрозуміло чому вона так до неї поставилась. Біль вона їй принесла, то це сто відсотків, але чим винно це янголятко? Алінка її життя не змінила, бо Аліса продовжила жити так само як до вагітності. Це у мене життя змінилось, бо доглядав доню з її народження. Але мені по цей час не зрозуміло одне. Я повністю не розумію кохану. Не розумію її дій та почуттів у мою сторону. Не розумію її ставлення до мене чи кохає вона мене. А після приїзду до Дарини мені стало зрозуміло, що я їй все ж не байдужий. А якщо вона тільки удає наче я їй не байдужий та хоче, щоб я був тільки з нею. Словом я не дуже розумію наші стосунки, але це нічого не змінює, бо я її кохаю.

Даринка — це моє кохання. Коли я її побачив у перший день в школі, то зрозумів, що вона мені подобається. Вона гарна, добра, розумна, але емоційна та вразлива дівчина. Вона згодом стала більше ніж однокласниця та подруга. Так, я в неї був закоханий з першого дня навчання, але мене щось зупиняло сказати їй це. Той бал, який я ніколи не забуду змінив все. Наш поцілунок під снігопадом, наші поцілунки та обійми. Спільний Новий Рік та дні народження, спільна робота з англійської мови. Це все було з нею... з коханою, як я думав назавжди. Але життя непередбачуване. Вона поїхала та залишила моє серце наповнене горем та коханням. Як можна було так зробити? Закохатися, а після й розлучитися не по своїй волі. І ця клятва, про яку я забув, а вона не забула. Коли я дізнався, що саме через клятву у неї не склалося особисте життя. Словом, я повний дурень. А коли я її побачив після десяти років нашої розлуки, то зрозумів, що мої почуття до неї залишились і вони сильні.

А тепер не знаю що й робити Аліса чи Дарина? З ким я хочу бути більше? Кого кохаю більше? Я не знаю. У мене цих питань багато, а відповідей нуль.

Прибравши руки з обличчя, подумав, що все ж треба їхати на роботу. І тільки-но про це подумав, як мій телефон почав дзвеніти. Мені подзвонив Костя. Я взяв слухавку та почув зразу запитання.

— Ти планував сьогодні приїхати в офіс?

— Ні, але зараз їду.

— То не треба їхати. Нам начальник дав п’ять днів вихідних. Сказав, що ми й так дуже багато працювали, тому у нас міні відпустка.

— Добре, дякую, що попередив, бо я дійсно зараз хотів вже їхати.

— Ну, тоді зустрінемось через п’ять днів на роботі — колега поклав слухавку. Ось це так весело. Думав попрацювати, відволіктись від всього, але не вийде. То куди мені їхати? Я поклав руки на кермо та вирішив поїхати за місто просто подихати свіжим повітрям. Дома мені поки що робити нічого. Залишається варіант їхати до батьків, але поки що не хочеться і туди їхати. Тож я поїхав за місто. Їхати не так й далеко, бо будинок Даринки знаходиться недалеко від виїзду з міста.

Зупинив автівку коли вже проїхав декілька кілометрів від міста та опинився біля невеликого озера. До народження Алінки ми з Алісою сюди їздили часто. Не думаю, що вона мене буде шукати, особливо зараз. Вийшов з автівки та вдихнув свіже повітря. Мені треба побути одному та зібратись з думками, а це місце ідеально підходить для цього. Взяв з багажника невелику ковдру. Вона у нас завжди в машині лежить про всяк випадок. І зараз цей самий випадок. Я її розклав на піску та сів. А після почав дивитись на невеликі хвилі на це спокійне озеро. Чого мені зараз не вистачає так це спокою... у душі та й в голові, так би мовити. Чому все так складно? Чому життя таке складне. Робити вибір між двома коханими жінками це дуже складно. У моєму житті це вперше таке та сподіваюсь, що востаннє. І коли я зроблю свій вибір, то сподіваюсь він буде правильним, бо про інше думати й не хочу.

Я дістав з кишені телефон та почав гортати фотографії. Фотографії де я з Даринкою та фотографії де я з Алісою. Вони абсолютно різні дівчата. Вони мають різні характери, цінності та й зовнішність у них різна. Даринка струнка білявка, ну, вже білявка. Аліса ж трохи гладше Даринки з каштановим волоссям.

Я почув як до моєї автівки під’їхала ще одна. Вона зупинилась та з неї хтось вийшов. Подивившись назад, я побачив Іру, а тобто мою подругу. Вона підійшла до мене. Ця рудоволоса дівчина мене завжди підтримує та дає хороші поради, якими я користуюсь і вони реально діють.

— Привіт — вона сіла біля мене на ковдру.

— Привіт, ти що тут робиш?

— Приїхала посидіти у тиші та зібратися з думками. А тут така несподіванка. Я так розумію, ти теж саме через це сюди приїхав.

— Правильно розумієш. У моєму житті зараз безлад повний. Останні декілька місяців мене вивели з рівноваги. І я наче стою над прірвою — сказав я, а після подумав, як я добре описав свою ситуацію. І до того ж тільки зараз я про це й подумав.