16 глава, Дарина

Кінець квітня.

Даринка.

З від'їзду Данієля минув місяць. До мене Андрій приїжджав за цей час тричі, але нічого у нас не було окрім розмов, бо він приїжджав у офіс, тому що було у мене багато справ. Та сьогодні він до мене приїхав та сказав, що проведе зі мною весь день. І ось ми вже випили по келиху вина та почали пристрасно цілуватись. Наше зближення набагато стає яскравішим коли ми вип'ємо. За декілька хвилин ми вирішили продовжити це в душі. Зайшли у нього та почали цілуватись. І раптом у двері хтось подзвонив. Ми не звертали на це уваги, але дзвінки не припинялись. Тоді я одягла халат та швидко розчесалась. Вийшла з ванної кімнати та потім відчинила двері. На порозі я побачила жінку брюнетку з довгим волоссям та з легким макіяжем. І я зрозуміла, що це дружина Андрія, тобто Аліса. Жінка мене штовхнула та залетіла у квартиру.

— Де цей зрадник?!

— Жінко, чого ви хочете? Яке право ви маєте вриватися в мою квартиру?!

— Я не почула відповіді! Де цей зрадник?

— Про кого ви?

— Про Андрія! Я знаю, що він тут! То де він?! У душі?! — вона вже було хотіла відчинити двері в душ. Я перекрила їй дорогу, так би мовити.

— Яке право ти маєте вриватися в мою квартиру? Знаєте, що я могла б зробити вже якби ми були в Штатах?! Я могла б застосувати зброю!

— Ти мені погрожуєш? — Аліса подивилась на мене.

— Ні. Просто ти не маєш ніякого права вриватись в мою квартиру?! І взагалі ніякого Андрія в цій квартирі немає! А тепер вали звідси! — я відчинила двері та виштовхала її за межі квартири — якщо ще раз сюди прийдеш ноги тобі переламаю! — крикнула я наостанок. Закривши двері, постукала у двері ванної кімнати.

— Виходь звідти! — Андрій вийшов у кімнату та подивився на мене — до мене тут твоя ненормальна приходила. Дізналась якось де ми. І ти, мабуть, все чув.

— Чув все — підтвердив мої слова Андрій — не думав, що ти так можеш розмовляти — він підійшов до мене та хотів поцілувати та я відсторонилась від нього — ти чого? — з непорозумінням запитав він.

— Знаєш, твоя дружина наштовхнула мене на думку, що скільки це може продовжуватись? Я не хочу, щоб твоя дружина до мене знову прийшла та шукала тебе. Я не хочу тебе ні з ким ділити. Вибирай або я або дружина.

— Але, Дарино, ..

— Андрію, життя це вибір. І тільки ти можеш обрати ту з якою хочеш проводити свій час та прожити з нею своє життя... — я подивилась йому прямо в очі — а зараз, думаю, тобі варто піти.

— Ти мене проганяєш?

— Так. Зробиш вибір, прийдеш до мене та скажеш чи ти зі мною, чи ні. А зараз йди звідси... Будь ласка.

— Добре — Андрій швидко одягнувся та вийшов з квартири. А я закривши двері, сповзла по ним на підлогу та закрила обличчя руками. Це ж треба, Аліса дізналась про нас. Дізналась де я живу та посміла до мене прийти. І це наштовхнуло мене на те, що Андрію потрібно все ж вибрати або я або Аліса. Я не хочу його ні з ким ділити. Мені це дуже не подобається. Андрій розривається між мною та дружиною, тому треба прийняти рішення та бути з тою з якою йому дійсно хочеться бути. Ну, не можна однаково любити двох жінок. Я думаю, що він це сам розуміє, але...

Я встала з підлоги та лягла на ліжко, яке досі тепле. А після у мене потекли сльози, вони текли мимовільно, хоча дійсно дуже хочеться плакати. Наче ось недавно лише побачила Андрія, а тепер ось так все закрутилось, що можливо я знову його втрачу. Адже якщо він обере не мене, то вибере Алісу, а тобто свою сім’ю. Так, саме сім’ю, бо Аліса — це його сім’я, а я йому по суті ніхто.

Вже заспокоївшись, я все ж лежу на ліжку. Лежу та думаю, а що якщо я поїду та навідаю своїх батьків та бабусю. Ще й буде нагода побачити Данієля з Енні. Хм, а чому б і ні? Треба трохи відійти від цієї ситуації.

Я швидко встала з ліжка та побігла вмиватись, бо ж вся заплакана. Змивши з себе сльози та нафарбувавши обличчя, я ще зробила зачіску просту дульку. Дістала велику сумку, подумала, що валіза мені ні до чого тим більше сумки мені вистачить. Почала складати всі необхідні речі. Прихопила ще ноутбук, навушники та звісно ж телефон із зарядним пристроєм. Одяглась та вийшла з дому перед тим викликала таксі. Таксі приїхало коли я вийшла з будинку, тож чекати мені його не довелось.

Їхати до аеропорту довелось довго, бо були затори та ще якимось чином ми зупинялись на кожному світлофорі. Доїхавши до аеропорту, я побігла у зал очікування та подивилась на розклад, коли саме є найближчий літак до Чикаго, а може навіть з пересадкою у якомусь місті в Штатах. Це немає значення, бо хочу якнайшвидше поїхати з країни на деякий час.

Без пересадки на жаль летіти не вийде, а найближчий літак виявляється летить до Нью-Йорка через сорок хвилин. Я швиденько пішла до пункту в надії, що на цей літак є вільні квитки.

— Доброго дня, чим можу вам допомогти? — запитав робітник аеропорту.

— Підкажіть, у вас є вільний квиток до Нью-Йорку на найближчий час — чоловік подивився у комп’ютер. Він довго дивився на екран, а після подивився на мене.

— На жаль ні. Але ви можете почекати, адже може хтось не з’явиться, тоді ви займете вільне місце. Сядьте, почекайте.

— Дякую — на жаль немає квитка і це погано.

Минуло від сили хвилин п’ять, вже почалась посадка, я дивлюсь на людей, які йдуть до літака. Через декілька хвилин до мене підійшла жінка. Вона сказала, що у літаку в економкласі є вільне місце. Я звісно ж погодилась сісти на цей літак, так би мовити.

І ось я вже всілась на місце і тільки зараз згадала, що не попередила Ігоря, про мою відсутність в компанії на один-два тижні. Тож я швиденько набрала його номер та встигла сказати лише декілька слів, як мене стюардеса попросила вимкнути телефон. На щастя Ігор зрозумів, що я маю на увазі. Я вимкнула телефон та закрила очі. День сьогодні божевільний. До мене о дев’яті приїхав Андрій, сказав, що проведемо день разом, може воно б так й було, якби не його дружина. Об одинадцятій приїхала його дружина та почала кричати на всю квартиру про Андрія і що він зрадник, бо по суті воно так і є. А вже о третій дня я ось сиджу у літаку та скоро буду в Нью-Йорку. І вже скоро я буду там, де жила десять років.