13 глава, Андрій, Дарина

Андрій.

Вечір сьогодні пройшов цікаво. Даринку дійсно багато хто не впізнав. А її розповідь про роботу та життя у Штатах всіх вразила. Ну, й звісно, дивно, що наші однокласники не запідозрили, що стосунки між нами трохи змінились. Неуважність, то їхнє все, якими були такими й залишились. Даринка сьогодні мала неймовірний вигляд. Її костюми це просто щось. Видно, що їй вони подобаються. І смак у неї є. Аліса теж одягає костюми, але у неї вони стримані, більш офіційні. Знаю, що у неї їх три. І вони різних кольорів, а саме білий, сірий та чорний. Зазвичай вона носить білий.

Вийшов від Даринки та сів у машину. А після швидко поїхав додому. Дома вже чекають і Аліса та Алінка. Донька сьогодні у мене питала на скільки довго я буду на тій зустрічі. На що я звісно їй конкретно не відповів, а сказав, що повернусь як можна швидше. Тож я вирішив їх набрати та сказати, що вже їду, але виявилось, що телефону у мене немає. І в цей момент я зрозумів, що залишив його у Даринки, бо там я його виймав з кишені останній раз. Ну, що ж доведеться до неї заїхати завтра. Сподіваюсь вона буде дома.

Приїхав додому о дев’ятій вечора, мене вибігла зустрічати Алінка, а за нею й Аліса.

— Тато приїхав! — донька кинулась у мої обійми.

— Як ви тут? Не сумуєте? — я почав знімати верхній одяг.

— Сумуємо — сказала дружина — я тобі дзвонила декілька разів. Чому слухавку не брав?

— Телефон забув на роботі... запрацювався просто, що й забув його покласти у сумку. Нічого завтра заберу. — ми пройшли у вітальню, я сів на диван. За сьогодні дуже втомився.

— Добре, але є одне “але”. Аліна завтра у школу не йде. У них карантин. Я з нею залишитись не зможу, тож доведеться тобі її брати з собою — і справді, доведеться її взяти з собою, бо батьки завтра теж зайняті, тому немає на кого залишити доньку.

— Добре. Тоді поїдемо на роботу разом.

Ранок почався з того, що ми всі разом зібрались. Я завіз Алісу в її офіс, а після з донькою поїхав на свою роботу. Ми приїхали туди за п’ять хвилин до початку робочого дня. В офісі вже був Костя він в цей час з кимось розмовляв телефоном. А ми зняли свої курточки, я швиденько почав робити Аліні чай, бо сказала, що змерзла. Не дай Боже ще раз захворіє. Костя поклав слухавку.

— Доброго ранку. Я бачу, ти помічницю нам привіз?

— У школі карантин, тому довелось взяти з собою — в цей час я поставив на журнальний столик чашку з гарячим чаєм донці — не обпечись. А ти що тут?

— Декілька хвилин розмовляв зі своєю колишньою, вона хоче на два тижні залишити мені Соню. Віддати її нікому, тому буде зі мною на роботі.

— Весело. Ну, що ж почнімо працювати — ми почали працювати над проєктом. Донька в цей час пила чай та грала у своєму планшеті. Ми їй купили й телефон й планшет. І ось планшет взяли з собою, аби їй сумно не було.

Працюючи чотири години у нас настав обід. До того як піти на обід я вирішив подзвонити Дарині з робочого телефону. Перший раз вона не взяла слухавку, а другий раз взяла, тому вийшло з нею трохи поговорити.

— Привіт. Я у тебе телефон забув.

— Я знаю, заїдеш по нього?

— Так, але я буду не один. А з донькою.

— Добре — я почув ніби сумний голос коханої — чекатиму вас, повечеряємо разом.

— Домовились. Ми через п’ять годин приїдемо до тебе — я поклав слухавку.

Обід у нас з донькою минув добре, ми сходили в їдальню. У нашій компанії дають безплатні обіди, тому дуже зручно. Алінка з’їла суп та котлету з рисом, а я з’їв тільки картоплю з м’ясом та овочами. Порція була великою. Ну, звісно ж після цього я випив каву, а донька апельсиновий сік.

Ми приїхали до Даринки о шостій вечора. Вона нам швидко відчинила двері та впустила у квартиру.

— Привітик — сказала вона. Я її роздивився до того як відповісти. Дарина одягнена у футболку та шортики, які ледве прикривали сідниці. А її зачіска була просто високопіднятий хвіст.

— Привіт, ти працюєш?

— Вже ні. Чому стоїте, знімайте верхній одяг та підемо повечеряємо — донька виглядала якось сором’язливо, Даринка подивилась на неї — мене звати Дарина, а тебе?

— Аліна — тихо сказала донечка.

— Приємно познайомитись. Йдіть мити руки та сідаймо за стіл.

Алінка швидко помила руки та вийшла з ванної кімнати. У ванній чутно все, що відбувається у кімнаті, тому розмову коханої та доньки було чутно добре.

— А що це у вас за фотографії на стінах? Це ви?

— Так, я займаюсь повітряною гімнастикою. Це дуже цікаво. А, що?

— Мені це теж подобається. Ми якось з мамою дивились шоу талантів. І там одна тітка так красиво виступала... І її здається також звали Дарина, як вас.

— Мабуть, це дійсно була я — сказала Дарина — бо брала участь в американському шоу талантів. І зайняла друге місце. Ось медаль.

— Вау, класно. Я теж би хотіла займатися повітряною гімнастикою — ось це я чую вперше — казала мамі про це, а вона відреагувала на це погано. Сказала, що це небезпечно і я цим займатись не буду — сказала донька.

— А тата питала?

— Ні. Я не думаю, що він погодиться мене водити на секцію.

— А давай у нього запитаємо. Може й дозволить — сказала Дарина, а я в цей час вийшов з ванної кімнати — ну, що ж сідаємо за стіл.

Ми всі сіли за стіл. Почали мовчки їсти та тишу порушила Даринка. Вона спочатку подивилась на Алінку, а після на мене.

— Алінка хоче тебе дещо запитати.

— Що саме?

— Тату, я хочу як і тітка Дарина займатися повітряною гімнастикою — вона подивилась на мене так, ніби вже почула мою негативну відповідь.

— Тобі подобається таке?

— Угу.

— Чому ж раніше мені це не сказала?

— Не знаю — тихо сказала донька.

— Я зовсім не проти, щоб ти ходила на цю секцію.

— Правда? — донька подивилась на мене, а очі її засяяли.

— Авжеж.

— У моїй секції є дні чи години коли займаються діти... ти ж знаєш.